47. На що доводиться йти ради Хостера

Пропрацювавши у Мішеля тиждень Хостер мав зізнатися собі, що йому подобається цей мажорик. Десь всередині себе він вважав його своїм другом, проте хлопець не був певним, що Мішель вважає його товаришем у відповідь. Йому подобалося як Мішель поводився з Вікою, коли був на роботі. Як він щоразу турботливо відкривав і закривав перед нею двері. Як фліртував з нею, як пригощав кавою та поцілунками. Все це він фіксував у своїй голові, щоб потім догоджати так само Вірі. Бо поправді він не й знав як правильно поводитися з дівчиною, яку кохаєш. У нього не було з кого це наслідувати, та й направду він ніколи не думав, що це й справді знадобиться йому в житті. Але тепер він чітко відчував, що Степан правий, Вірі не треба такий як він…їй потрібен хтось схожий на Мішеля. Хтось вихований, культурний, свідомий та відповідальний. І Хостер щиро захотів таким стати. Бо Віра заслуговує на те, щоб з нею поруч був хтось кращий ніж він є сьогодні. 

— Ей, ти що задумався? — вирвав з думок Хостера якийсь чоловік, — Тачку мою помий! — грубо кинули.

Зазвичай на цю автомийку приїжджали заможні. Ймовірно, такі ж мажори як і сам Мішель. Вони й поводилися відповідно, а дехто навіть залишав хлопцю чайові. Але цей клієнт явно належав до іншої категорії - бидло.

— І ще скажи де тут у вас параша? А то приспічило, — скривився клієнт.

Хостер мовчки вказав на приміщення. У будь-якій іншій ситуації він би вже “збидлував” у відповідь, проте не хотілося псувати репутація Мішеля, та й роботою він дорожив, тож…зціпивши зуби, пропустив грубий тон крізь вуха. 

Йому подобалося мити тачки. Так саме тачки, а не такі корчі як у нього самого. У Хостера був старенький ланос від батька. Він, як всі нормальні пацани, мріяв про круту машину, або ж про байк, такий же як мав Мішель. Хоча, ймовірно у цього хлопця їх було кілька. І тачок теж ймовірно не одна. Але навряд чи колись він матиме хоч одну. Не загриміти у в'язницю для нього вже розкішний максимум, як то кажуть. Та попри всі негаразди хуліган повернувся додому у хорошому настрої. Тихо відчинив двері і відразу ж став кликати Холістера. 

— Де ж ти заховався, пірате? – всміхнувся сам до себе Хостер, роззувшись. 

Та тільки зайшовши на кухню він на мить занімів. Ноги підкосилися, і він гепнув прямо на підлогу. Його кіт був повішений на кухонній люстрі. Хуліган опанував себе і кинувся до чотирилапого друга, звільнив від мотузки, але було вже пізно. Котик був мертвий. Хлопець притис його до себе і закричав що сили. Хтось з сусідів у відповідь на це злісно погупав по стіні. 

— Холістере, — все ще обіймав свого друга хуліган, — Мій братуха, це все через мене…все через мене…

Хуліган плакав. Сльози упереміш з соплями текли по його обличчю. Лиш через двадцять хвилин він помітив на столі напис, що був зроблений якимось вугіллям:

“Це лише початок твоїх страждань, і скоро прийде кінець Хостера”

— Кінчена гнида!! Паскуда!! — волав Хостер, на швидку руку стираючи руками напис. 

Наступного дня Хостер не з'явився на роботі. Мішель дзвонив до нього кілька разів, але хуліган не брав слухавку. Знав, що це безвідповідально з його сторони, але йому було насрати! Йому було боляче..і найстрашніше, що він був безпорадним. Він нічого не міг вдіяти з тим клятим Лисовським! Віра теж дзвонила, але він і від неї не брав слухавку. Ні позавчора, ні вчора…ні сьогодні. 

— І довго ще будеш у такому стані? — почув Хостер Шурупа.

Він ліниво підняв голову, всміхнувся кутиком губ, а тоді опустив назад. 

— Не твоє діло! — гиркнув роздратовано, – Ти випити приніс? 

— Мені здається, що ти вже і так забагато випив, — несхвально відрізав товариш.

— Цілком може бути, — кумедно випнув губи хуліган, — Але буду далі…допоки не здохну тут! Краще тут ніж від руки тої гнидяки! 

— Хостере, та що ж з тобою? — шарпнув друг його за лікоть, намагаючись підвести на ноги.

Проте тіло хулігана наче приросло до підлоги і не піймалося. 

— Тобі треба привести себе до ладу! Хіба ти не бачиш, що все несеться до сраки?!

— Я бачу!! Саме тому я і не хочу вставати!!! 

— Тобі треба попросити допомоги, у своєї дівчини, її батька чи того твого нового друга. Це вже не той рівень, коли ти можеш все сам!! 

— Хостер завжди вирішує все сам!! Не треба нікого вплутувати у мої справи з Черепом. Це лише між мною і ним!! І ти…— різко звівся на ноги Хостер і люто ткнув пальцем другу у груди, — Теж у це не лізь!! 

Та ймовірно кількаденне пияцтво далося у знаки і Хостер рухнув прямо на Шурупа. Той взяв хулігана за шкірки і всадив на стілець. 

— Йди сходи у душ…а потім поїж щось. А то ще й справді клигнеш! 

— Ні, — підхопив Хостер нову пляшку з пивом зі стола і сів назад на підлогу, — Мені треба ще кілька днів на відходняк! А потім я встану…

— Угу…сильний не той хто, не падає, а той хто завжди підводиться, — відповів Шуруп.

Такий девіз він придумав для Хостера у той день, коли переміг у вирішальній сутичці з Лисим Черепом. 

— Точно, друзяка! — відсалютував бляшанкою Хостер. 

###

Шуруп дивився на послуги, які можна отримати від майстра Віри Морозної і плювався то направо, то наліво. Ну на фарбування та корекцію брів він точно не піде, як і все інше. Ще не вистачало, щоб хтось з пацанів з району довідався про цей позор. І на що йому тільки доводиться йти ради цього клятого Хостера! 

– Окей, гугл що таке ламінування вій? — перекривив обличчя Шуруп. 

Пробігшись очима у поясненні та переглянувши відео, районний хуліган запевнив себе, що це найадекватніша річ, яку може зробити з собою хлопець. Тож він зробив дзвінок і записався на процедуру до Віри Морозної. У тої на щастя було сьогодні вільне вікно, тож за дві години Шуруп вже був у салоні. 

— Привіт, Вір, — привітно посміхнувся хлопець до дівчини, як тільки зайшов у салон.

Приємний запах відразу ж полоскав нюх хлопцю і він усміхнувся собі під ніс. Проте Віра явно була не в настрої та було помітно, що їй не хотілося з ним говорити. Власне це і припускав Шуруп, тож…