41. Тримайся хороших людей

— Алло, Хостере, — почув хуліган у телефоні знайомий голос. 

Він усміхнувся кутиком губ і ще раз поглянув на екран мобільного, щоб упевнитися, що це точно Сидоренко і йому не почулося. 

— О, хрещена фея об'явився, — видав саркастично, — Згадав про синочка. З якої то радості, чи радше біди? 

— От що ти за паскуда, хлопче? — пирхнув дільничий у слухавку, — Але те, що ти давно не був в моїй гостьовій кімнаті, радує, — додав чоловік, явно натякаючи на “обезьянник”, – Новини є для тебе. Хороші новини.

Хороша новина може бути для мене лише одна, — подумки вирік Хостер, – Це якщо Лисовський десь сконає!

Але те, що сказав Сидоренко і справді його приємно здивувало.

— Короче, збирайся і їдь до батька. Дозволи зустріч.

— Ого, а як…як вам це вдалося? — щиро здивувався Хостер.

Поправді він думав, що вже не побачить батька аж до дня звільнення. А Лисий Череп вже би точно цьому посприяв. 

— А це не я. Здається мені, що ти нарешті завів правильних друзів, Хостере. Молодець, хвалю! Може й вийдуть з тебе люди. 

— А хто? 

— Я думав ти в курсі, хто вирішив тобі допомогти. Чекай, я десь записав ім'я твого покровителя, чи ким би він не був…Зараз…— порпався у паперах Сидоренко, — Поняття не маю скільки твій знайомий дав на лапу начальнику, але ймовірно багатенько, раз зміг переплюнути самого Лисовського. 

— А що ця гнида там робила? 

— Ймовірно під гнидою ти маєш лисого, — пирхнув знову дільничний, — Що робила? Те ж саме, що й твій таємний друг, намагався домовитися з іншою гнидою, щоб тебе до батька більше не пускали. 

— Паскуда! Приб'ю…— злісно процідив Хостер.

— Гей, ти не забувай з ким ти говориш, хлопче! Нагадую, що за такі погрози світить цілком реальний строк.

— Та знаю я!! 

— О, знайшов. Якийсь Михайло Мищенко. 

Михайло Мищенко? Кілька секунд поміркувавши Хостер дійшов висновку, що це ніхто інший як Мішель. Мажорик. Треба ж таке…по правді для нього ніхто ніколи в житті не робив щось просто так. Навіть якщо це були шкарпетки. Схоже цей Мішель і справді хороша людина, попри те що дурбелик. 

— Тому давай, руки в ноги і їдь вже. Батько буде радий тебе побачити, Хостере

— Вас він теж був би радий побачити, але ви ж так і ні разу до нього не приїхали…— дорікнув Хостер і поклав слухавку. 

###

За кілька годин Хостер вже сидів навпроти батька, за тим же столом. Дивився в ті ж очі. На мить йому здалося, що чоловік навпроти змарнів і постарів на кілька років за кілька місяців. 

— Ще трохи, тат. Кілька місяців…і все, – вирішив сказати банальність. 

По правді він не знав як почати розмову. Йому здалося, що ці роки за ґратами знову їх віддалили. Але по чесняку вони ніколи й не були аж такими близькими. Але все ж нікого іншого рідного у хлопця не було. Був лиш чоловік, що сидів навпроти. 

— Знаю, сину, — всміхнувся чоловік, – Радий бачити тебе…

— Ти пробач, я не встиг нічого купити. Сказали їхати вже…

Але відверто він й не мав за що купити якісь гостинці для батька. Було соромно. Чи не вперше в житті у хлопця було така залупа у житті. Можна було зайняти у Шурупа, але навіть той ніколи не робив щось за просто так. Просто дякую буде лише формальністю, яку потрібно буде повернути якось по іншому. 

— То пусте. Не забивай голову, — відмахнувся чоловік, — Ти як? 

— Нормас, бать. Не найкращий період, але прорвуся. Як все…ти ж мене знаєш.

— А я якраз подумав, що навпаки хороший, раз ти тут. І очі у тебе якісь…не такі. Ти часом не вживаєш? Якщо так, то зав'язуй поки не пізно. 

— Та ні, — розсміявся хлопець, — Я з тим не граюся. 

— Ну і не треба. Тоді ймовірно, ти закохався? — кутики чоловіка здійнялися у посмішці.

Хостер не відповів, але посмішка у відповідь була більше ніж красномовна. 

— Радий за тебе. Що за дівчина? Хороша?

— Так, бать. Навіть занадто хороша для такого як я…

— А ти в мене теж хороший, Хостере, — підморгнув чоловік.

— Тат, – похитав головою хуліган, — Я точно не хороший хлопчик…

— Може й так, але ти не паскудник, Хостере. Повір мені, я перебачив багато паскуд тут…і на волі, але ти точно не один з них. То що за одна? Яка у неї сім'я? 

— Її звуть Віра. Вона красива. Показав би фотку, але забрали мобілу. Сім'я…у неї хороша. Батя там канєшно не любить мене, але чувака можна зрозуміти. Він той батько про якого я лиш мріяв…

Батько Хостера опустив голову, але мовчки кивнув. На що Хостер закинув голову і сказав:

— Пробач, зморозив дурницю. 

— Та все нормально, я заслужив. Я буваю гімном, але я тебе в обіду не дам. Ти знаєш…

— Знаю. Я просто хочу вже, щоб ти вийшов.

— А я, щоб ти не сів, до того як я вийду і взагалі. Тож ти вже там постарайся притертися до її сімейки. Я не кажу тобі лизати їм зад, але просто тримайся хороших людей.

— З її батьком я не збираюся ладнати…я..

— Хостере! — перебив його чоловік грізно, — Ти маєш з ним поладнати…ради мене, ради самої Віри. Здається мені що треба почати бодай з поваги…

— Я не…

— Пообіцяй, що спробуєш! Пообіцяй!! 

— Гаразд! Але ти останнім часом вимагаєш з мене забагато обіцянок, — процідив крізь зуби хлопець. 

— Так треба…До речі, Нінка пообіцяла, що прийме мене після звільнення, тож не хвилюйся, я тобі не заважатиму. Ти зможеш жити як і раніше…

— Я навпаки хотів би, щоб ми жили разом.

— Ні! — гаркнув батько, — Батя зек тебе постійно штопоритиме. Я баласт, який тобі не треба…Я тебе не зрікаюся, і не прошу зректися мене, я просто хочу, щоб у тебе нарешті було нормальне життя. Таке на яке ти заслуговував від початку. 

Далі були розмови про всяке різне і розмова потекла більш легко. І спинилася коли охоронець сказав: Час. 

— Тримайся гідних людей, хлопче…і все буде добре. 

Хостер подумав, що нічого вже добре не буде. Але батьку вже точно не варто знати про Лисовського. Все що треба, це пережити кілька місяців. І хоч би здохнути на волі, або в обіймах Віри.