34. Ви різні

Настрій у Віки був паскудним цілий вечір і на ранок він не покращився. Їй хотілося забитися під ковдру і ревіти. Власне це вона й робила пів ночі, тож на ранок настрій з паскудного перейшов у депресивний. Натомість сестра виглядала щасливою і пурхала цілий ранок, кудись одягаючись. 

— Вір, ти куди? На роботу? — запитала Віка, намагаючись не видавати свого стану. 

— Ні…я зараз йду з Хостером на побачення. Хочу скористатися моментом поки батька вдома немає, — пояснила сестра.

Віка на це лиш роздратовано закотила очі, і втомлено шубовснула у крісло. Вона спостерігала за тим, як Віра робила собі каву та смажила тости. 

— А тато де пішов? 

— Не знаю, сказав йде у пенсійний фонд цікавитися чого пенсію затримують, — здвигнула плечима дівчина, — Тобі кави зробити..чи може тости? 

— А тоді це надовго, — зітхнула важко, — Ні…я не буду. Кусок в горло не лізе. А в тебе, що немає на сьогодні записів? 

— Є…та я всі скасовувала, хочу побути з Хостером…

— Ясно, — кисло скривилася сестра.

Настрій у неї став ще паскуднішим. І весь вираз її обличчя говорив про те, що вона роздратована. 

— Що сталося, Вік? — не могла не помітити такий стан Віра. 

— Нічого! – відрубала Віка, — Просто думаю, що ти вже геть ту-ту з цим своїм хуліганом. Йому просто не вийшло зі мною, от він і з тобою мутить. Ми ж однакові! — випалила їдуче. 

Вона розуміла, що її слова дуже болючі та неприємні. Але язик вже сказав це…їй було боляче і вона хотіла, щоб страждав ще хтось. 

— Це не так…— стримано відповіла Віра.

По правді слова сестри проїхалися по живому. Це нагадувало давній конфлікт з Мішелем. Наче сестра кожного разу віддавала їй тих, хто їй був не потрібен. Наче натякала, що головна вона, а ти — Віра просто тінь, яка копіює мене у всьому. 

— Та невже? — скривилася Віка, – Та я певна, що твій Хостер не зможе нас відрізнити, одягнись я у твій одяг! Він навіть не помітить підміни. Йому однаково з ким бути, аби з гарною крихіткою!! 

— Це не так! — відповіла впевненіше Віра. Її серце гатило, як шалене від неприємних слів сестри. Вони часто сварилися, але зачіпати когось за живе Віка вміла значно краще з них обох.

— А перевірмо. Я піду на побачення з Хостером замість тебе. Цікаво чи помітить він принаймні у кінці дня, що це була не ти?! 

— Ти вже колись пішла замість мене на побачення!! — крикнула Віра, — І що в результаті? Забрала хлопця, який подобався мені собі!! А тепер він не є з жодною з нас, бо ти вирішила, що твоя симпатія пройшла!! А зараз ревеш по ночах у подушку, бо Мішель зустрічається з іншою?! — не втрималася від їдучої відповіді Віра. Так, вона дуже добре розуміла в чому причина такої поведінки її сестри.

— Боягузка! — огризнулася Віка. 

Віра на мить заплющила очі. В серці відгукнулися слова Хостера: Я ніколи не переплутаю тебе з Вікою. Ніколи більше…І вона йому вірила. Вона не вірила сестрі. Їй не хотілося, щоб вона навіть торкалася до її хлопця.

— Гаразд, давай! — зрештою відповіла Віра, — Одягайся, і підеш на побачення замість мене. Побачимо як швидко ти повернешся додому, сестричко, — всміхнулася дівчина. 

За двадцять хвилин Віка вже була одягнена в одяг Віри. На ній була її куртка, шапка, її запах, її макіяж. Дивлячись на неї неможливо було побачити підміни. Ззовні це була Віра. 

— Іди. Він написав, що чекає коло ломбарду на нашій вулиці, — сказала Віра, відчиняючи двері перед сестрою.

І Віка пішла. Поправді вона трохи хвилювалася. Дівчина справді боялася Хостера, але це буде чудовий час, щоб відволіктися від думок про Мішеля і його Міранди! І щоб там не було вона докаже Вірі, що цей хуліган просто користується нею, і ніяких серйозних почуттів у нього до Віри немає.

— О, привіт, крихітко! — побачив її Хостер і миттю підбіг до неї.

Віка завмерла, але потім розслабилася і привітно йому посміхнулася.

— Привіт, Хостере, — сказала торкнувшись обличчя хулігана. Вона подумала про те, що цей хлопець і справді привабливий, і цей його погляд…чому такий прискіпливий?

Хуліган на мить завагався. Окинув дівчину з голови до ніг хитрим поглядом, тоді підійшов дуже близько. Заглянув у очі. Дивився у них кілька секунд, затим став збоку і притис Віку до себе різким рухом. дівчина відчула, що його рука вп'ялася у неї мертвою хваткою. А ще за кілька секунд вона відчула як його пальці потекли з її талії трохи нижче. Хуліган схопив її за п'яту точку і хитро всміхався кутиком губ дивлячись в очі. 

“Господи, і що тепер?” – майнуло у Віки в голові. Тікати, чи стояти на місці? Хто знає як Віра поводиться з цим Хостером у стосунках? Дозволяє йому отак нахабно себе мацати чи виставляє кордони? Що робити?? Її очі бігали вулицею, думаючи над відповіддю. 

— Страшно? — почула вона голос Хостера прямо над самим вухом. Від цього їй стало ще моторошніше і вона уся стислася. Це здається лиш розвеселило хулігана і він ще раз вхопив її за дупу, — Не бійся, я не хочу тебе полапати, я лиш перевіряв чи не обпісялася ти від страху, коли я тебе обійняв, — розсміявся хлопець відпускаючи її з обіймів, — То де Віра? 

Нахаба! Паршивець! — пронеслося обурення як грозова блискавка у дівочій голові. 

— Де вона, Віко? Чи ти думала, що я не помічу, що це не вона? Я зрозумів, що це ти, лиш коли побачив тебе. Боягузка, — розреготався хуліган, привертаючи увагу перехожих.

— Але як? Нас не розрізнити…

— Не мені, крихітко. У тебе зовсім інший погляд. Не такий як у неї. Заглянувши їй в очі, там на тому першому побаченні…я зразу втямив, що переді мною інша людина. Як і сьогодні…

— Ну і збоченець хворий!! — крикнула Віка, а Хостер лиш розсміявся.

— Але дупка у вас одного розміру!! — крикнув услід дівчині, на що вона лиш покрутила пальцем коло виска. 

За кілька хвилин Віка вже повернулася додому і голосно захряснула вхідні двері. Сестра сиділа у “черговому” кріслі батька і здається була задоволеною. 

— І? — запитала Віра, спостерігаючи за тим як сестра на ходу роздягався.