31. 2 Сумирний хуліган

Мішель вже переодягнувся у домашній одяг, коли у двері подзвонили. Відчинивши вхідні двері він побачив Віру…чи може це таки Віка? Чому вони настільки схожі?

— Чорноока, це ти? — вирішив перепитати на всяк випадок, прикриваючи око.

— Я Мішелику, — розсміялася дівчина, проходячи в хату, — Господи, що з твоїм оком? — придивилася до обличчя друга дівчина. 

— Вліз у бійку, — відповів, підморгуючи Вірі. 

— В тебе що...хотіли моцик вкрасти? — розсміялася дівчина, — Ай...у тебе точно буде фінгал, — додала скривившись. 

— Доведеться одягати темні окуляри та ходити як якийсь мудак, — перетяв плечима Мішель.

— То ти й справді хочеш знову замутити з Вікою? — хитро примружили очі дівчина.

Мішель лиш нахмурився і почухав потилицю.

— Я? Емм..ще не знаю, короче.., але я не для цього тебе покликав, — підійшов до неї хлопець і обійнявши за талію, завів до кімнати. 

Хостер лежав на ліжку з відкритими очима. Ймовірно дзвінок у двері його розбудив. 

— Йому добряче дісталося, — додав пошепки Мішель їй на вухо.

— Хостере, — підбігла до хлопця Віра, і прихилися до його грудей.

— Обережно, крихітко, а то ще доб'єш мене, — пожартував хлопець кривлячись від спроб звестися. 

— Що з тобою сталося? — запитала дівчина, ніжно та обережно торкаючись долонями бажаного обличчя. 

Її дотики повертали хулігану впевненість. Від присутності дівчини йому вже стало краще і він обережно обійняв її. 

— А на що це схоже, крихітко? Бачиш, трохи настукали мені…а я казав тобі, що лиш я наваляти можу комусь. Можуть і мені…Виходить я клятий брехун…— всміхнувся кутим губ Хостер, і поцілував Віру у скроню, — Пробач, у губи не можу. Як заживе…так відразу, крихітко. 

— Йому б не завадило прийняти душ і треба рани обробити, — втрутився Мішель. 

Хостер зціпивши зуби встав на ноги. В голові трохи паморочилося. 

— Допоможеш, крихітко? — запитав Віру, благальним поглядом обдавши дівчину, — Обіцяю, я навіть пальцем до тебе не торкнуся. 

Віра взяла руку хулігана і закинула собі на шию. Близькість його тіла змушувала її серце завмирати. Навіть у такому вигляді Хостер видався їй привабливим і близьким. 

У ванні було чимало місця. Віра ввімкнула душ, щоб пропустити холодну воду. Тим часом Хостер вже стягнув з себе штани, і светр. На ньому були лиш футболка та спіднє.

— Футболку залиш мені, — посміхнулася дівчина, і обережно підняла його руки до гори, щоб зняти одяг, — Я зараз переодягнуся у якусь футболку Мішелика і прийду до тебе…

За кілька хвилин дівчина повернулася. На ній і справді була футболка темного кольору. Вона нагадувала мініспідницю. Хостер на кілька секунд знову завмер розглядаючи дівочі ноги. Віра підійшла до нього та обережно підсунула під струмінь води. Дівочі руки ніжно змивали з обличчя хулігана засохлу кров та бруд. Його обличчя стало чистим, проте губа все ж була розбитою. Права брова розсічена, але не так глибоко, щоб потрібно було зашивати. Віра спершу обережно поцілувала Хостера у брову, затим у губи. Це був легкий поцілунок без нав'язливості, ніби це була ласка проявлена губами. Потім вона взяла шампунь і стала намилювати волосся Хостера. Той весь час слідкував за її рухами..і як і обіцяв, навіть пальцем до неї не торкався. Згодом його тіло пахло так, як ніколи до цього в житті. Запахом стиглого сицилійського апельсина і сандалу. Тепер і я пахнутиму як дівчисько Мішель - майнуло в хулігана в голові, і він усміхнувся від цієї думки кутиком губ. 

— Ось так, Хостере, — всміхнулася Віра змивши з хлопця всю піну. Її очі ковзали його торсом, ймовірно оцінюючи власну виконану роботу, — Я там принесла чисту білизну та одяг. Це Мішель дав, речі всі нові. Тобі мають підійти. Одягайся і приходь, – підморгнула вона до хулігана і направилася до виходу.

— Як роздягати мене то ми були удвох, а як одягнути, то втікаєш…крихітко!? — кинув жартівливо Хостер їй у спину. 

За кілька хвилин він повернувся до кімнати. Віра вже теж була переодягнена у свій одяг. На столі стояла їжа - дві коробки піци, кілька видів ролів, та напитки. 

— О, Хостере, ти вже як нова копійка. Зараз поїмо, але спершу ось там антисептики та пластирі, нехай твоя дівчина тобі обробить рани. 

Хостер сів на стілець і трохи скривився. А коли Віра притулила йому ватний диск пропитаний чимось, він зойкнув. Боляче защипало в місці удару. 

— Майже все, Хостере, — всміхнулася Віра. 

— Не хвилюйся, крихітко, на мені все заживає як на тому псові, — і собі всміхнувся Хостер, – Дякую. 

— То тобі вже краще, Хостере? — поцікавився Мішель, беручи китайськими паличками рол. 

— Так, — всміхнувся хуліган, притягуючи до себе Віру, що сиділа поруч.

— Пригощайся тоді, я замовив доставлення. — ткнув паличками Мішель на їжу, — Не знаю, ти любиш роли? Я просто обожнюю Філадельфію, — блиснув очима хлопець, запаковуючись ще однією порцією. 

Хостер же сидів і думав чи варто скуштувати ці роли. По перше він поняття не мав як орудувати цими дерев'яними паличками, по друге він не знав чи зайде йому така їжа, як суші. 

— Я знаю, що тобі потрібно, Хостере, — всміхнулася Віра, а тоді зірвалася з місця і побігла до кухні. За кілька секунд повернулася, — Вилка, адже так? 

— Так, крихітко, — розсміявся хлопець, — А ножика цього разу не пропонуєш? 

— Я думаю, що піцу ти точно їстимеш руками, — підморгнула Віра знову сідаючи поруч. 

Декілька хвилин вони їли мовчки, а тоді говорили просто ні про що. Час від часу жартували і голосно сміялися. Затим Мішель вирішив поговорити на серйозні теми, скориставшись присутністю Віри. Здається дівчина і справді діяла на хулігана заспокійливо і розслабляла.

— То як довго твій батько у в'язниці, Хостере? 

Хуліган на мить напружився. По правді його напрягала не тема, а та сама “Філадельфія”, чомусь пахла вона йому не привабливо. Тож він завмер з вилкою в руці перед ролом, але таки не взяв. Краще налягати на піцу. Ну їх нафіг ці роли!