30. 1 Але чомусь я знову тут)

– А я сподівався, що цей вечір ти присвятиш мені, — почула Віра голос і здригнулася. 

Хостер тільки що сховався за рогом вулиці, і мабуть, добре. Бо ж тут з'явився Мішель. Ймовірно, він бачив її з Хостером. І чув.

 — Ходять чутки, що ти закрутила з якимось хуліганом? — всміхнувся друг, закладаючи руки на грудях і втикаючи в напрямку сміттєвоза, що сховався за рогом.

— Мішелику, – розсміялася дівчина, і кинулася йому в обійми, — Я рада тебе бачити, — прошепотіла йому на вухо. 

— І я тебе, Вір, — відповів ще тіснішими обіймами дівчині Мішель, а потім навіть схопив на руки та кілька разів покружляв, — Я вперто намагався з тобою побачитися від коли ти повернулася, але тебе весь час немає вдома, — заграв бровами дружок, — І на роботі теж. То виходить чутки не чутки, — легко турнув він подругу у бік. 

— Дай вгадаю, Мішелю, тебе Віка попросила зі мною поговорити…ну або тато? 

— Обоє, Вірусь, обоє! — розсміявся хлопець, обіймаючи її за талію.

— І ти будеш мене катувати як і вони? – важко зітхнула дівчина, опускаючи йому голову на плече. 

Як не крути Мішель їй був дуже близьким. З ним Віра могла поговорити про все. І хоч у неї є брат, що лиш на рік старший за Мішеля, проте з ним розмови йшли тугіше. А відколи Ален побрався з Софі - сестрою Мішеля, вони взагалі рідко говорили на якісь близькі теми. Та й жили тепер у різних містах, відтак бачилися рідко. Тож Мішель був для неї дійсно, замість брата рідного. 

— Для початку я хотів тебе вислухати, чорноока, — пояснив Мішель. Він навмисно Віку називав чорнобровою, а Віру чорноокою. Ідентифікація. 

— І що ти хочеш почути, Мішелю? 

Віра на мить зупинилася і поглянула другу в очі. Колись вона його кохала. Так, любила свого друга. Але її перше кохання дісталося сестрі. А зараз вона дивилася в очі навпроти просто з теплом. Тепер вона закохалася у Хостера. І це було правдою.

— Правду…

— Розкажу, якщо будеш підтримувати мене, а не як вони, – закотила очі дівчина. 

— Обіцяю подумати після нашої з тобою розмови, – підморгнув дружок. 

— А що власне я тобі маю розказати, Мішелю? 

— Твій батько зрубав ту липу. Він був дуже злим, — зробив друг з пальців мацаки й кумедно покрутив ними навколо обличчя Віри, — Сподіваюся ти не проситимеш мене посадити на тому місці нову? 

— Ні, але ти можеш….прилаштувати десь драбину. Заникати у гаражі, наприклад, — хихикнула дівчина.

— Ахах, — розсміявся Мішель, — Ти хоч чуєш, про що просиш, чорноока? Чи ти, Вірусь, хочеш, щоб твій тато закопав і мене як мого батька колись? 

— Ну ти ж будеш не винуватцем, Мішелю, а лиш співучасником, — і собі реготала Віра. 

 — По правді, я не чекав від тебе такого…

– Не чекав чого? 

— Що ти не тільки втечеш з хуліганом через вікно, але й зробиш зі свого вікна таємну лазівку для свого Хостера.

— Звідки ти…

— Ех…чорноока, я тебе виходить знаю краще ніж рідний батько і сестра близнючка…треба ж таке, — реготнув сам до себе хлопець.

— Мішелю, допоможи мені…прошу, — взяла Віра за руку друга, — Ти добре ладнаєш з татом, він любить тебе, тож може почує. 

— Ти ж знаєш, Вір, що навіть я не в змозі його переконати, — зітхнув Мішель.

— Ну тоді…хоч з Хостером поладнай, — мило посміхнулася дівчина, на що Мішель здійняв брови до гори, — Ну я не прошу тебе стати для нього найкращим другом, Мішелю. Просто…просто хоч ти підтримай його, мене..нас. 

—  І як же я маю це зробити, Чорноока?

— Я не знаю. Хоча б поговори з Вікою. Сестри мають підтримувати одна одну…

— Ех…Віка просить поговорити з тобою, ти просиш поговорити з Вікою. Слухайте, дівчулі, я не хочу бути крайнім у цих ваших неполадках між собою. Колишній досвід підказує мені не влізати у все це….

— Гаразд, — розсміялася Віра, — Забудь про Віку, — продовжила, а потім зупинилася. Пригадала зізнання сестри, тож контекст забудь про Віку взагалі не підходив, — Точніше не про Віку, а про те, щоб переконати її щодо Хостера. Короче, я просто хочу, щоб бодай ти не ставився до мого хлопця як до ворога, розумієш? 

— Та розумію, Вірусь. Що ж незрозумілого, — розсміявся Мішель, — Цей твій Хостер мені точно не ворог. Так він трохи специфічний, проте є в ньому щось таке..ну знаєш своя якась харизма, чи що…о, свій хуліганський шарм, – клацнув пальцями друг. 

— То ти на моїй стороні, Мішелику? 

— Я сам по собі, чорноока, — розвів руками друг, — Але я точно не пхатиму тобі палки у колеса. Тим паче коли бачу твій такий усміхнений інтерфейс, — обвів руками навколо власного обличчя хлопець.

— У мене що на лобі написано, що я закохалася? 

— Ну, як тобі сказати, Вір…— загадково перетяв плечима Мішель. 

— Мені подобається такий свій стан…

— І це чудово, чорноока. Я особисто кайфую, коли бачу тебе такою. Бо раніше, щоб змусити тебе реготати мені доводилося прикладати силу, — сказав Мішель різко притягуючи дівчину до себе, — Тільки лоскоти могли змусити тебе так реготати як сьогодні, — додав швидко проводячи пальцями по дівочих ребрам. 

Віра тут же почала дзвінко сміятися і звиватися як змія. 

— Мішелю!! Мішелю…припини, припини це, — реготала дівчина, намагаючись звільнитися. 

— Гаразд, помилую на цей раз. То ти на роботу? 

— Так. А ти..ти не зайдеш до Віки? 

Мішель на мить завагався. Та потім криво посміхнувся і відповів: 

— Ні, не сьогодні, мабуть. Я маю з Мірандою зустрітися. 

— Зрозуміло, — і собі криво всміхнулася Віра, — Дякую, Мішелику.

— Та нема за що, чорноока, радий був бачити! 

Пізно вечері Мішель скинув Вірі відео повідомлення, яке зняв кілька годин тому. Там він знову танцював у шоломі від свого мотоцикла під пісню Макса Барських:

“Але чомусь я знову тут…

У твоїй спальні серед ночі…ааа…

Я знову міняю свій маршрут…ааа…

Лиш планував побути вдома”

І повідомлення:

“То хуліган Хостер знову там? У твоїй спальні серед ночі? 😂😂😂”