29. Водій "бентлі"

Хостер натягнув шапку аж до самих вух, а зверху ще й нап'яв каптура. Було холодно, але й соромно теж…що гріха таїти. Настрій був кепським…бо задовбав той Сидоренко! Цього разу вдумалося дільничому за адмінку припахати його до комунальних робіт. В сраці він мав це все! Чорні рукавиці несли смородом. Проте вибору не було, тож тримаючись за холодні металеві ручки сміттєвоза Хостер їхав містом разом з автівкою, збираючи по дорозі пакети. Але настрій покращився, коли він побачив знайому постать, що йшла до вже знайомої йому будівлі. Хутко перемістившись по машині до передньої кабіни хлопець постукав водію у вікно. 

— Чого тобі? Втомився пакети збирати? — буркнув водій.

— Бачиш оту малу, — вказав кивком голови Хостер, вказуючи на Віру. Те що це була саме вона він сумнівів не мав.

— Ну…

— Підкоти но до неї, — кутиком губ всміхнувся хуліган.

— Ти здурів, пацан? 

— А що такого? Сильно дорожиш цією роботою? — реготнув хлопець, — А я от цією дівахою дорожу. Сміття від нас не втече нікуди, а моя мала може…

— Твоя мала? — скривився водій, а затим гордо пирхнув.

— Що не віриш що то моя дівчина? — і собі пирхнув Хостер, — Кажу тобі ця крихітка моя ціпочка. Давай, підкоти до неї й сам побачиш.

Та водій напрямку руху не змінив, натомість лиш приїхав до нової купи сміттєвих пакетів. Глянув на Хостера. Погляд водія наче натякав – не патякай усякого, а краще он приберися. На це Хлопець лиш закотив очі та сказав:

— Не віриш мені, то закладемося, — простяг пацан руку всередину сміттєвоза крізь відчинене вікно, — Купую піцу, якщо та крихітка мене не признає, — хитро посміхнувся. 

— Та я сам тобі піцу оплачу, якщо та дівчина бодай привітається з тобою…хуліган ти проклятущий! — грубо потис водій руку пацану, і зухвало пирхнув. 

Менш ніж за хвилину сміттєвоз уже був практично коло Віри. Хостер всміхнувся сам до себе, спостерігаючи за тим, як спокусливо рухається Вірин задок на якому були темні лосини. 

— На твої ноги можна залипати вічність, — прошепотів Хостер, кумедно нахиляючись тулубом до Віри. Його руки все ще трималися за поручні сміттєвоза.

Віра озирнулася і сказала: 

— Хостере? 

— Угу, крихітко, — всміхнувся хлопець відпускаючи поручні та сплигуючи з машини, — Підкотив до тебе з французьким запашком, — видав з сарказмиком.

Дівчина здається оцінила такий жартик і прикривши долонькою рота голосно захихикала.

— Ти що це, Хостере, працюєш комунальником? — її лоб кумедно поморщився, — Вивозиш сміття? 

— Та це…це мене мій дільничий припахав, гад! Я короче, не мав чим штраф заплатити, от він мене й на тиждень приставив до сміттєвоза, — гордовито сперся на машину нібито була б яка бентлі. 

— Що ти вже знову накоїв, Хостере? — запитала Віра обурено склавши руки на грудях. 

— Не розводь кіпіш, крихітко! Всього лиш розмалював кілька парканів балончиком. Ну і ще там бляшанки за собою не прибрав, а Сидоренко засік мене. Короче, взяв на гарячому, — почухав потилицю пацан. 

— Навіщо…Хостере? — запитала ніжно Віра, торкаючись його обличчя долонею.

— Я ж..в душі клятий художник, — розреготався Хостер, — Слухай…а можна…можна, мені тебе обійняти? — запитав серйозно хуліган. І хоч пацан з району завжди був певним у собі, проте нині він чітко розумів, що від нього, м'яко кажучи, несло тухлим. Одяг вже встиг ввібрати у себе всі запахи різного відхідного сміття. 

Віра на мить завагалася. Особливо пильно вона дивилася на чорні рукавиці хлопця, які виглядали вкрай брудними.

— Ну хіба що..якщо знімеш ці рукавиці, — хихикнула. 

Хостер розсміявся і собі, а затим скинув рукавиці й гордо шпурнувши їх у відчинене вікно, крізь яке на них витріщався водій сміттєвоза. Ті, прилетіли останньому, прямо по носі. Чолов'яга невдоволено поморщився, проте змовчав. 

— Не хвилюйся, крихітко, я не буду з тобою зараз обжиматися. Точно не зараз. Але вечором, — заправив локон волосся Віри Хостер їй за вушко, — Коли я прийму душ і змию з себе цей запах, я обов'язково тебе обійму. 

— То ми побачимося вечері?

— Звичайно, крихітко. Я ж маю щодня тобі говорити, що обожнюю тебе. Адже, так? Бо по іншому…

— Бо по іншому ти не зможеш, — продовжила замість нього Віра, і швидко торкнулася своїми губами губ хулігана. Це було дуже швидко…поцілунок кинутий мимохідь.

— Ти порушуєш усі правила….мала.

— А ти порушуєш усі адмінки, Хостере, — розсміялася Віра. 

— Може ти уже покінчиш зі своєю мелодрамою, Хостере! Нам ще три райони прибрати. Тому давай закругляйся там, — гиркнув водій крізь вікно.

— Він просто піцу програв мені, — поморщив носа хуліган, — От і психує. 

— На що спорили? 

— На тебе, крихітко, — чесно відповів хуліган і пильно вдивлявся в обличчя Віра. Йому було цікаво як вона відреагує.

— А якщо я тебе ще раз поцілую, то може він тобі ще й суші купить? — вирішила пожартувати Віра. 

— Ну хіба що якщо ти поцілуєш його замість мене, — відповів Хостер і розреготався. 

— Тоді ні…дякую. 

— Ти унікальна дівчина, Вір. Я не зустрічав такої як ти…

— І не зустрінеш, Хостере…

— Що ж, – смикнув губами Хостер, – Підвозити не буду. Там салон не зручний, — вказав він рукою на сміттєвоз, — І водій такий непривітний.

— І запах стрьомний, — додала Віра. 

— До вечора, крихітко, — сказав Хостер, діставши з салону свої рукавиці. 

— До вечора…

###