28. Ти їй не підходиш

Степан Морозний вже пів години стояв неподалік автомийки, на якій працював Хостер. Отак з боку подивишся і здається - ніби нормальний хлопець. Досить привітний з клієнтами. Видно, що любить пожартувати, бо багато хто сміється з його реплік. Але це те, що він робить вдень. А чим він зайнятий вночі, окрім того, що намагається витягти Віру на побачення? 

Морозний рідко водив авто, адже хворів на епілепсію. І хоч у нього не було серйозних епілептичних припадків з судомами завдяки тривалому лікуванню, проте він однаково кожного разу хвилювався сідаючи за кермо. Поправді, йому зовсім не потрібно було мити автівку, він просто хотів поговорити з Хостером. Він мав сказати йому…щоб тримався від Віри якомога далі! 

— Вітаю, який пакет послуг бажаєте отримати? – запитав Хостер. 

Степан подумав, що цьому паскуднику навіть яскрава робоча форма йшла до лиця. А чорна шапка додавала обличчю юнака ще більшої витонченості та робила вкрай привабливим.

— Просто помити зовні та все. Змити, піною і знову змити, — відповів Морозний вийшовши з автівки та закривши дверцята.

— Тоді ви можете бути у машині. Я швидко.

— Ні, я хочу поговорити з тобою, хлопче, — Морозний сказав це, і помітив як плечі юнака напружилися. 

Хостер озирнувся до Степана. Холодний погляд, рішучий. Так…точно такий же як і в Морозного, коли йому стільки ж років. 

— Тримайся від Віри якомога далі, Хостере. Інакше, запевняю, засаджу тебе за ґрати, — впевнено заяв Морозний чітко дивлячись хлопцю в очі.

— Не ви перший хочете це зробити, – розсміявся хуліган зовсім не сприймаючи слова Степана серйозно.

— Ти хоч знаєш хто я? — обурився чоловік від такої зухвалої поведінки.

— Та мені насрати, хто ви. Хоч папа Римський, хоч президент Америки. Мені сподобалася ця крихітка, і я буду з нею, – випалив Хостер, розвертаючись до машини Морозного і пускаючи струмінь води на його автівку. 

Степан стиснув долоні в кулаки. Погляд впав на лопату, що висіла неподалік. Так і захотілося вперіщити цьому хулігану межи очі. Але то все не до добра. Інакше хто відрізнить хулігана Хостера від Степана? Інакше вони стануть однаковими. Інакше Степан знову стане Стопкою, що готовий кидатися на всіх і вся, не думаючи про наслідки. Тож він просто стояв і дивився як хуліган миє його машину, як наносить рожеву піну, як змиває її водою, як проводить полірування. 

— Послухай…я просто хочу для своєї дитини добра, а ти…Ти їй не підходиш, Хостере! Поглянь на себе, ну що ти їй зможеш дати? Вона росла зовсім не у такій сім'ї як ти! Вона не якась там вулична діваха!  і оці…оці всі твої районні двіжухи, ділішки, лексикон..це все їй не до душі. Вона не з твого світу. Не рівня тобі…

Степан розумів, що говорити таке будь-кому, низько, але йому боліло за Віру. Він не уявляв її в ось такому середовищі. Він не уявляв її у парі з типом навпроти. Точніше він цілком міг уявити як це буде…і йому це не подобалося! 

— Хочете вдарити по моїй гідності, татусику? — зробив жалісливий вигляд Хостер, — Натякаєте, що я нікчема. Дебіл…одним словом. Але запевняю вас, навіть такі як я вміють кохати…і навіть таких як я…може покохати хтось, — додав всміхнувшись, — Наприклад ваша кралечка.

Степан мовчки стис долоні в кулаки та напружився. 

— Ну усе, бать, — підморгнув Хостер, — Твоя тачила як ляля.

— Ти не зможеш тягатися зі мною, придурок! — підійшов впритул до хлопця Морозний. 

— А я з вами й не хотів, хотів лише з вашою донькою, — пожартував хлопець.

Степан схопив його за шкірки. Клятий провокатор! Так…це була провокація. Навмисно гнівив його. 

— Гей, Костя, що там таке? — гукнув хтось з приміщення. Ймовірно адміністратор.

— Та хз, он не подобається клієнту, як я його тачку помив. Каже, не любить, коли є бруд.  Певно хоче, щоб я йому поклонився і взуття ще вимив, — саркастичний смішок. Так під “брудом” Хостер точно мав на увазі себе.

— То помий ще раз…нічого тобі не зробиться!

— А ну так…клієнт завжди правий, — витрусився з рук Морозного Хостер, — Але я в сраці мав! Вас обох, — зухвало заявив хуліган, на ходу стягаючи з себе робочу куртку. 

– Ану, повернися! Інакше звільню!! — крикнули Хостеру у спину, на що той ніяк не відреагував, а лиш відсалютував непристойним жестом на прощання. 

— Ось, Вірочко..ось з ким ти зв'язалася, дитино…— скривився Степан, розтираючи грудину і сідаючи у чисте авто. 

Дома він довго сидів у своєму кріслі. Може годину, а може й більше…допоки до нього не підійшла дружина і не сіла поряд. 

— Степанчику, чого ти тут сидиш..милий? — обійняла ніжно його Діна, і прихилила свою голову чоловіку до плечей.

— Ох..кохана. Тяжко на душі, тяжко від спогадів…якось усе так тяжко…

— Ти далі хвилюєшся за Віру? 

— Так, кохана. Дуже переживаю за нашу доньку. Я сьогодні бачився з тим Хостером…

— І що? Ти поговорив з ним? 

— То не можна назвати було розмовою, Діночко…ах..я все думаю, який же був колись дурний, що гнобив Артурового сина. Мішель у порівнянні з тим Хостером, чисто ангел. Він хоч і міг мені перечити, проте ніколи не було такого, щоб…щоб…Тепер я ще більше впевнився, що Мішеля я нікому не віддам! Це був би ідеальний зять. Це й буде ідеальний зять! Я не відступлю! А цей паскудник…– по новій завівся Морозний при згадці Хостера, — А цьому паршивцю я свою Вірочку не віддам!! — категорично заявив чоловік зводячись з крісла, — Короче, йду цей…”барбовалу” вип'ю…

###