25.2 Ти ж та Багіра)

Хостер знову дивився на Вірині ноги. Такі стрункі. І в цілому дівчина видавалася йому занадто худою…Він досі не міг зрозуміти, що так сильно привабило його у ній. Можливо її очі. Її погляд, лише він, чітко розмежовував Віку від Віри. Він любив Вірин погляд, і йому було абсолютно байдуже, як на нього дивиться Віка. Але зараз він дивився на дівчину і думав про те, що у ній йому подобається все. 

— То може кави? — запитав хуліган, діставши дві чашки. 

— Якщо по чесняку, Хостере. Я б щось пожерла, — всміхнулася у відповідь Віра, і сором'язливо сховала усмішку за власним ліктем. 

Така її відповідь змусила пацана розсміятися. Хостер знову пильно подивився на неї й сперся на край стільниці. 

— Ти певна, що хочеш поїсти у мене? — обвів він поглядом кухню. 

— Так, я хочу, щоб ти мені щось приготував.

Хостер почухав край брови. Схоже це було його звичкою, коли він починав нервувати. 

— Наприклад що?

— Що захочеш. З під твого ножа згідна з'їсти все, навіть мишачу отруту, — всміхнулася Віра.

— Ти заграєш зі мною? — брови хлопця зухвало піднялися. 

— Так…а ще показую, що цілком довіряю тобі….як ти й хотів. 

— Що ж…у мене немає, що тобі запропонувати...крім, — залип хуліган коло кухонної тумбочки, — Котячого корму, — витягнув він звідти пачку і насипав їжі Холістеру, — І гречки, яку я варив…здається вчора.

— Гречка цілком підійде, Хостере. Я люблю гречку, — розсміявся Віра. 

Хостер якось дивно перетяв плечима і зігнув губи. Його вигляд наче говорив - прийняв, Крихітко. 

— Ні, — завмер хлопець з тарілкою гречки у руці, — Ця моя гречка повна фігня! — висипав усе у сміття хуліган, — Ходімо, — взяв він за руку Віру і потягнув за собою. 

— Куди?

— Поїмо шавухи. Я казав, що шавухою можу пригостити. 

— Шавуха це шаурма? 

— Так, крихітко.

І хоч Хостер казав, що вони не ходитимуть за руки, і що не обійматимуться часто, проте відколи вони вийшли на вулицю хуліган не забирав рук з Віриної талії. Здається йому сподобалася її компанія. Здається йому теж насправді подобалася тактильність. Її дотики до нього.

— О, братуха, та ти клятий Ромео! — почула Віра голос Шурупа, що зустрів їх з Хостером посеред міста. 

Шурупу теж було не більше тридцяти на вигляд. Світле волосся у комбо з голубими очима робили зовнішність останнього доволі виразною. Його цілком можна було б назвати симпатичним, але ніхто не сказав би, що він красунчик. 

— Здоров, братуха, — радо “чокнувся” кісточками пальців з дружком Хостер.

— Ніколи не бачив, щоб ти так наполегливо з кимось обтискався, — жартував дружок, викликаючи цим у Вірі неприязнь до себе. 

— Я ще навіть не починав, — таким же жартівливим тоном відповів Хостер.

Вірі стало трохи неприємно від такої розмови й навіть захотілося висмикнутися з обіймів хулігана і втекти додому. Це зачепило її дівочу гідність і опустило до статусу такої ж “вуличної дівахи”, як і ці пацани. 

— То це яка з них? — кивнув головою на Віру Шуруп, — Чи ти з ними по черзі зустрічаєшся?

Регіт Шурупа був виразним і аж занадто гучним. Хостер підтримував його дружнім смішком, проте не таким завзятим.  

— Я Віра, — відповіла замість свого хлопця дівчина і простягла руку Шурупу. Той кілька секунд дивився на її долоню, а тоді запитав:

— О..ти та, Багіра, що зарядила йому, — розреготався пацан заново, — А що я маю зробити зараз? Просто потиснути, чи у вас там в еліти треба...може цілувати долоню?  

— Можеш просто потиснути, ніби я твій братуха з району, — вирішила і собі пожартувати Віра.

 Кошмар, почув би її зараз батько! - подумки закочувала очі дівчина. Та добре, що він не чує. Менше бачить, менше дратується.

— Дотепна мала, — розсміявся ще раз Шуруп до Хостера, тиснучи Вірі руку, — То сподобався наш Хостер? — звернувся вже до дівчини. 

— Звісно, інакше б дала я йому себе затискати? 

“Таточку, вибач за мій лексикон” — подумки проговорила Віра. 

— Ну я не знаю…йому багато хто дає обжиматися, — розреготався Шуруп, — Він, знаєш, у нас тут на районі особистість популярна. Сама бачиш хлопець гарний…

— Бачу, та чула, що він обжиматися не дуже то і любить, — відбила “атаку” Шурупа Віра. 

Хостер якось двозначно переглянувся зі своїм другом, але нічого не сказав. Шуруп же кілька секунд помовчав, а тоді відповів: 

— Будь обережною з ним, Багірочка. Я ж бачу, як ти стиснувши зуби терпиш нашу з ним розмову. Якщо це вже тебе дратує, то подумай що буде далі. 

— Це вже не твоє діло, Шуруп, — зупинив свого друга Хостер, — І не називай її так, їй це не подобається.

— Чому ж, — заперечила Віра, — Багіра не заперечує, братуха, — простягла вона свій тендітний стиснутий кулачок Шурупу, щоб чокнутися з ним “по-братські”.

— Та вона здається обожнює тебе, Хостере, — чокнувся з дівчиною Шуруп, — Але ти, чувак, однаково не втрачай голову. Нам твоя голова ще треба буде.

— Його голову я не збираюся забирати, Шурупе, тільки серце, — пожартувала Віра і сама собі дивувалася. 

А що ж робити? Якщо хочеш бути прийнятою у зграї, треба сподобатися не лише вожаку. Краще потоваришувати з його районними пацанами, здається для Хостера це важливо. Вони - його сім'я. А до сім'ї треба ставитися з повагою, навіть якщо вона не така уже й благополучна. Навіть якщо вона тобі не дуже це й подобається. 

— Ще трохи і я сам у тебе закохаюся, Багірочко! – підморгнув Шуруп, цілуючи долоню Віри.

Хостеру ця дія не дуже сподобалася і він подивився на братуху скоса. 

— Повірили? — гучно розсміявся Шуруп, — Та спокуха, у братів не можна відбивати дівчат! Це не по кодексу. Але ти мені сподобалася, Багіра. Наша! — ще раз чокнувся з дівчиною Шуруп, а потім й з Хостером, – Ладно, я погнав. А ви тут..не обжимайтеся занадто сильно, а то твій татусик, Багірочко, може мого братуху загратити, - зобразив пальцями решітку районний пацан.