23. Хороша дівчинка для поганого хлопчика

Віра відчайдушно стукала у двері. В її душі було обурення і злість на батька. Вона обіцяла Хостеру прийти..обіцяла. Тепер доведеться сидіти в чотирьох стінах. Телефон пискнув. Смс від нього.

“Ну ти де, крихітко?” – написав Хостер.

“У мене тут проблема…Батько закрив мене у кімнаті. Я не можу вийти”  - швидко настрочила у відповідь Віра, і боляче прикусила нижню губу. 

“Хіба це проблема?))” 

Кілька секунд і її телефон задзвонив. Віра хутко підняла слухавку.

— Алло, привіт…я…

— Привіт, — перебив її балаканину Хостер своїм голосом, від якого Вірі в душі все перевернулося і серце пришвидшено забилося, – Давай через вікно, крихітко..

Віра завмерла в роздумах. Що робити? Вона ніколи не була авантюрною і точно була слухняною дівчинкою батька, але сьогодні їй так хотілося зробити щось таке нетипове для неї. Щось безголове, ризикове. Їй хотілося махнути з Хостером на побачення. Якщо не через двері, то через вікно. Вона підійшла до вікна і відчинила його. Хостер уже видряпався по дереві до її вікна і простягав їй руку. 

— Давай, крихітко. Якщо погодилася стати моєю дівчиною, то тобі треба довіряти мені…

— Зараз…тільки візьму куртку у шафі…і ще…ще…в мене немає ніякого взуття окрім хатніх капців, – всміхнулася Віра.

— Це не проблема, Вір, – підбадьорив її хлопець, а Віра швидко поцілувавши пальці його витягнутої руки побігла по куртку. 

За кілька секунд вона вже була в обіймах хулігана, разом з яким сиділа на дереві. Першим зліз Хостер, далі почала злазити Віра. Хлопець вперто спостерігав за її незграбними рухами та всміхався кутиком губ. 

— Ще трохи й твоя дупка буде у моїх руках, – пожартував хлопець.

— Звучить обнадійливо, — підтримала його Віра. 

Кілька секунд і вона знову була в обіймах хулігана. Деякий час вона дивилася йому в очі, а він їй. Ймовірно, Віра чекала якось компліменту від хлопця. Але хуліган навпроти вперто мовчав. А коли вона захотіла тісніше його обійняти Хостер взагалі відсторонився. Від цього неприємно кольнуло за грудиною.

— Ходімо, — озирнувся довкола Хостер і холодно взяв її за руку, — Не треба, щоб твої ноги мерзли, мала. 

Пройшовши кілька вулиць, вони сіли в його машину. Хостер завів двигун і по салоні автівки розлилося приємне тепло. 

— Витягуй ногу, — сказав, зиркнувши на Віру з-під лоба, — І давай її мені. 

— Нащо?

— Бо я так тебе прошу, – лаконічно відповів. 

Дівчина слухняно витягла одну ногу з хатнього капця.

— Поклади її на мене, ось тут, – вказав Хостер на свої коліна, — Не бійся мене, крихітко. Я можу говорити грубо, але грубим з тобою я не буду. 

Віра стримано всміхнулася і поклала на нього свою ніжку. Хостер обережно доторкнувся її ноги своїми пальцями. Приємне тепло від дотиків його долонь розлилося по всьому тілу. Ніжний масаж розслабив і змусив заплющити очі. 

— І іншу ногу теж, – почула вона його голос, і навіть не розплющивши очі простягнула хлопцю й іншу ногу, — Ти знаєш, крихітко, що твої ноги це моя улюблена частина твого тіла. Я кайфую від них...

— Знаю, — всміхнулася Віра і розплющила очі. Вона це помітила.

— А тепер взувайся в ось це, — Хостер перехилився і дістав з заднього сидіння нове взуття. Це були звичайні уггі, тридцять сьомого розміру.

— Звідки знав який у мене розмір? – примружила очі Віра взуваючись.

— Ну ти ж дала згоду на огляд твоїх особистих речей. Тож я тепер знаю, який у тебе розмір взуття та одягу, як називаються твої парфуми, які кольори тобі подобаються, які прикраси ти любиш…

— І розмір моєї білизни ти теж знаєш? — ніяково поцікавилася.

— Ні, занадто особистих речей ти не дозволяла торкатися, — посміхнувся хлопець, — Та я можу прикинути на око, — пожартував. 

— Але як ти знав, що ну…— поглянула на своє нове взуття Віра.

— Крихітко, я ж не дурень. Який порядний батько випустить свою тепличну донечку до такого як я? Щоправда, я не думав, що ти розповіси йому про нас так швидко, — сказав Хостер, і його обличчя опинилося біля Віриного занадто близько..занадто швидко, — Про те що я був у твоїй кімнаті цієї ночі ти теж йому розповіла? 

— Чому…чому твої запитання завжди звучать як погрози? — запитала натомість Віра, і Хостер трішки відсторонився, ймовірно зрозумівши, що такі його дії викликають у Віри деяку тривожність. 

— Якщо боїшся мене, то не варто нам навіть щось розпочинати, — сказав сухо, і відчинив дверцята машини з її сторони. 

—  Я не боюся ані тебе, ані твоїх слів, ані твоїх таємниць, Хостере, – торкнулася його руки, що відчинила їй дверцята дівчина, — Я розповіла батькові, що ти мені подобаєшся, але про те, що ти був в моїй кімнаті цієї ночі він не знає. Якщо ми з тобою у стосунках, ти теж маєш вірити мені, Костя. 

Хлопець кілька секунд помовчав, а тоді закрив дверцята автівки назад. 

— Правило перше, Вір. Не називай мене на ім'я. 

— Гаразд, — спокійно відповіла Віра. 

— Не проявляй до мене надмірної ніжності. Ми не ходитимемо з тобою за ручку, не цілуватимемось на кожному розі вулиці. Не обійматимемось без моєї згоди, втямила? 

Віра кивнула. 

— Якщо ти вважаєш, що я суворий, і не…

— Я згідна, Хостере. Я чекатиму поки ти сам захочеш взяти мою руку, коли тобі це буде потрібно. Коли захочеш мене поцілувати чи обійняти. Бо все це стосовно тебе я хочу вже. 

Хостер кілька секунд дивився на Віру. В його темних загадкових очах витала ніжність до неї. Дівчина це відчувала. Їй нестримно хотілося торкнутися його обличчя, проте вона з усіх сил стримувала себе. 

— Поїхали, я ж запрошував тебе до себе, адже так? 

Машина рушила. Віра задумано дивилася то у вікно, то на Хостера. І чому він їй так подобається? Мабуть, батько має рацію, вона втратила клепку. 

Житло Хостера Віру не здивувало. Звичайна двокімнатна квартира. Нічого особливого. Не було тут сильного безладу, проте й не було аж такого порядку. Але найбільше її здивувало кошеня, яке відразу ж прибилися до її ніг. Віра всміхнулася і підняла його на руки.