19. Привіт тобі від козла!)

Хостер лежав на ліжку і втикав у стіну. У нього на грудях пригрівся Холістер. Періодично хлопець чухав чотирилапого за вушком, від чого останній починав ледь чутно муркотіти. Хлопець пригадував сьогоднішню подію. 

“Козел!” — це слово знову луною прокотилося в його голові. Хостер реготнув собі під носа і спустив котика на підлогу. Сам направився на двір до автівки. Пошпортавшись в ній кілька хвилин, гепнув своєю головою об скло дверей машини. 

— Де ж вона? — буркнув собі під носа притулившись обличчям до холодного скла. Очі нарешті натрапили на пропажу — рожеву візитку, що лежала на гумовому коврику.

Хостер підняв візитку і принюхався. Вона все ще пахнула магнолією..або дикою сакурою? 

Вміст був таким же — назва салону, контакти Віки Морозної, але лиш тепер хуліган розвернув її іншим боком. Віра. Всміхнувся. Постукавши кілька секунд візиткою по долоні, він захряснув дверцята і повернувся у квартиру. 

Після того ляпаса вони мовчали. Дивилися одне одному в очі. Допоки не почулися вигуки: мусора! Звалюємо. Райони пацани кинулися тікати хто куди, і лиш Хостер все ще сидів на своєму місці та загадково всміхався. Віра нічого йому не говорила, просто дивилася на нього і мовчала. За інших обставин, з іншою дівкою, він вже би давно звалив, але не там і не тоді. А далі було те, що траплялося з ним десятки разів. Кайданки, лайка, відділок. За кілька хвилин романтичного-хуліганська місцина була порожньою. Свічки давно не палахкотіли, а фрукти самотньо лежали на столі і їх ніхто так і не скуштував. 

Кілька хвилин повагавшись хуліган таки схопив куртку і вийшов з квартири. Кілька секунд і він вже сидів в автівці. Адресу, яку роздобув йому Шуруп, Хостер знав на пам'ять. За пів години їзди пацан з району вже був на місці. Над ним вже зійшов місяць, а Хостер, задерши голову дивився у вікно, в якому все ще горіло світло. А в тому вікні був силует дівчини, про яку пацан майже нічого не знав. Це була єдина кімната, в якій штори були не запнутими. Це була Віра…Хостер знав це напевно. Лиш напевно не знав звідки він це знає. Діставши телефон він набрав номер з рожевої візитки.

###

Віра зазвичай уже давно спала о першій годині ночі. Але сьогодні сон її не брав. Мабуть, перехвилювання далося в знаки. Їй навіть приходило в голову піти в кухню і накрапати собі батькового “барбовалу”. Але вона досі цього не зробила, а натомість ходила кімнатою взад-вперед, допоки її телефон не подзвонив. Невідомий номер. Але…це був Хостер…Віра знала це напевно. Лиш напевно не знала звідки вона це знає. Кілька секунд вагань і вона відповіла на дзвінок. 

— Привіт тобі від козла, — почула Віра голос у телефоні. Це звучало більше як погроза, проте чомусь Віру це змусило всміхнутися. 

— Звідки ти…

— Звідки я маю твій номер? — випередив її Хостер, — Ну я зараз тримаю в руках візитку з твого салону, яка пахне чи то магнолією, чи то вишнею, і на ній написаний твій мобільний, крихітко. Усе дуже навіть просто, адже так?

Більшість дівчат, такий тон районного пацана би злякав або ж насторожив, але Віра відчувала цікавість. А ще її серце застукотіло у грудях так…як ніколи раніше до цього. 

— Магнолією…вона пахне магнолією, — відповіла Віра, і уявила як Хостер всміхнувся від цієї її фрази. 

— Запросиш у гості, Віра? — вперше звернувся до неї на ім'я хуліган, що накотило на дівчину нову хвилю приємного хвилювання.

— Я б запросила…проте, вже пізня година. І навряд чи мій тато…впустить тебе. 

— А мені не потрібен його дозвіл, лиш твій. І двері теж, хуліган на те і хуліган, що вміє оминати їх. Все що тобі треба, мала, це відчинити своє вікно.

Віра на мить завмерла. Вона стояла до вікна спиною, тож не знала, є там Хостер, чи насправді лиш триндить. Тук…тук. тук-тук-тук. Це стукотіло її серце. Озирнувшись вона не побачила за вікном нікого. Ймовірно, варто визирнути надвір? Вона обережно відчинила вікно і вже збиралася визирнути, як відчула чийсь дотик до своєї долоні. Вона перелякано зойкнула. 

— Т-ш-ш. Це всього лиш я…твій козел, — почула вона голос Хостера, що тримався за дерево, — То можна зайти? 

Віра всміхнулася йому і простягнула руку. За кілька хвилин Хостер заліз через вікно до її кімнати. Якась частина натури прокричала їй, що вона така дурепа, а якась завмерла зачаровано.

 Хостер оглянув її кімнату. Оглянув все - стіни, декор, меблі,  ліжко (на ліжку затримався на кілька секунд довше), допоки його погляд не зупинилися на Віриних ногах. Погляд Хостера повільно зміщувався знизу до гори. Затим пацан всміхнувся сам до себе і сів на крісло позаду себе. 

— Як ти знав, що це саме моя кімната? — запитала Віра. 

— Я просто знав, крихітко. Відчув, — поплескав себе по грудях парубок.

— Це дуже самовпевнена відповідь. Ми насправді з Вікою дуже схожі. Навіть батько інколи плутає нас, — якось недовірливо глянула на Хостера Віра. 

— Я ніколи не переплутаю тебе з Вікою, — сміливо заявив Хостер, на що Віра відреагувала якось не дуже довірливо, — Ніколи більше, — додав пацан. 

Віра стояла в іншому кутку кімнати й думала про те, що вона робить? Впустила в дім невідомого, що довів її до стану тваринного страху, який вона ніколи в житті не відчувала. Вона ж не знає про цього хлопця нічого! А що як він зараз приспить її та й піде переріже всю її сім'ю. І хто в цьому буде винен? В цьому буде винна вона - Віра. 

— У тебе така…— здійняла Віра руку над своїм обличчям, — Така незвичайна зовнішність? 

— Незвичайна це яка? — запитав Хостер пронизуючи дівчину поглядом чорних очей.

— Ну…нетипова.

— Тебе це лякає? — склав руки трикутником Хостер, а затим сперся на них своїм підборіддям.

— Ні…але ти видаєшся мені загадковим. Невідомим. 

— А ти навпаки дуже красива, Віро. Ніжна, витончена, — знову чудернацько вигнув голову Хостер, зупиняючись поглядом на дівочих струнких ногах. Дівчині здалося, що вони подобаються хулігану найбільше, — Здається мені, що ми з тобою з різних світів, якщо взагалі не планет.