13. Без загадок для сталкерів :)

Віка влетіла в маршрутку в останній момент. Не дуже їй подобалося їздити на роботу громадським транспортом, але останнім часом доводилося. Бо Мішель возив на роботу свою дівчину, брат відколи одружився переїхав, а сама вона водити не вміла. От і доводилося калататися до власного салону на маршрутці. І ось у дверях у неї влетів якийсь незнайомець. Вона аж похитнулася і ледь не випала з транспорту.

— О, я дуже перепрошую, вельми шановна пані. То не інакше як ваша краса збила мене з маршруту, — простягнув їх хлопець руку, допомагаючи звестися на ноги, — За це непорозуміння, дозвольте оплати за ваш проїзд, — підморгнув незнайомець, і простягнув гроші за проїзд водію, за себе і за Віку. 

— Дякую, але не варто було! — відповіла Віка не дуже задоволено. Потім прийнялася обтрушувати одяг від бруду. 

— Можу допомогти, — підморгнув хлопець, — Особливо ззаду ретельно все обтрушу….повірте мені буде в радість, — реготнув. 

Віка ж цю репліку проігнорувала і проштовхалася трохи далі в маршрутку. “Бидлота!” — майнуло їй в голові, “І чого причепився?” 

— Що ж бачу вам не до вподоби моя компанія, пані Вікторіє? — почула дівчина позаду себе знову той же голос. 

— Звідки ви…

— Звідки я знаю ваше ім'я? — розсміявся хлопець. 

Віка кивнула. 

— Я навіть ваше прізвище знаю…Морозна, адже так? 

Тут уже Віці стало геть не до сміху, а навіть страшно. І чого до неї останнім часом тягне таких сумнівних осіб? Ну не те щоб у неї була паніка, бо все-таки білий день на дворі, і повно людей довкола. Але їй було некомфортно, і загалом уся ця ситуація її напружувала. 

— Та не хвилюйтеся ви так, — розсміявся хлопець, — У вас просто он, — ткнув незнайомець пальцем вказуючи місце, —  Айдішка стирчить з кишені…ось-ось випаде, — легким рухом пальців дістав незнайомець з її сумки ID-картку, — Треба бути уважною, — простягнув він дівчині паспорт.

— Дякую, — скупо всміхнулася Віка до хлопця і відразу ж відвернулася. Затим закотила очі сама до себе. Її переслідувало дивне відчуття, що паспорт був в іншій кишені. Але буває, може поклала цього разу не туди. Все через Мішеля! Так то через нього вона останнім часом така розсіяна!

— Я до речі Влад, — простягнув хлопець їй руку для привітання.

Влад, він же Шуруп, поправді витягнув Вікину ID-картку, в той момент, коли їхні тіла зіштовхнулися, а тепер просто повернув на місце. Ніби проявив благородство, а насправді просто повертав на місце те, що поцупив. 

— Віка, — несміливо простягнула дівчина йому руку, і відразу ж забрала її назад, — Але ви вже і так це знаєте. 

— То розкажіть щось про себе, чого я не знаю, — хитро всміхнувся Влад.

Районному пацану насправді триста років то було не цікаво знати. Йому було начхати хто така Віка, де вона живе чи з ким. Але ж Хостер доручив завдання, то треба виконати. 

Ну і Віка глитнула. Та ну йой, і чого тільки цей Влад до неї причепився? Повна маршрутка людей, а він за неї ув'язався. 

— Кралечко, не хвилюйтеся, — вирішив прояснити ситуацію і заразом заспокоїти Віку хлопець, — У мене немає намірів ставати вашим сталкером. І навіть не має мети просити ваш номер телефону чи сторінку в інстаграмі. Просто мені до вподоби ваша компанія. Я хочу скоротити час, поки доїду до своєї зупинки. А тут немає нікого миловиднішого за вас. Тож…уже пробачте, але мені хочеться побалакати саме з вами.

Ці слова трохи заспокоїли Віку і повернули їй впевненість. Але однаково вона не могла розслабитися до кінця. Настрій трохи покращився, а страх потрохи минав. 

— То розкажи щось Владу про себе? — привітно посміхнувся хлопець, наскільки міг.

— Ну навіть не знаю…

— Не знаєте, що розповідати? — розсміявся співрозмовник, — Отакої, по правді ваша зухвалість личила вам куди більше, Віко Морозна. 

— Я, якщо чесно, завжди така ляклива, — щиро зізналася, — А от моя сестра значно відважніша. 

— Ось бачите, розмова пішла. Тепер я знаю, що у вас є сестра, — всміхнувся Влад, якого теліпало уже від цієї розмови,  — Маєте хлопця? — запитав найнеобхіднішу інфу. 

— Ні, — знітилися Віка.

— Ні? — щиро здивувався Влад. Навіть якось не цікаво буде,  — Така красотка і без хлопця. Неподобство! Працюєте, навчаєтеся? — наступний пункт, що цікавив його друзяку Хостера. 

— Працюю. У мене з сестрою є свій салон. Я стрижу, а вона робить ламінування, фарбування і таке інше, — відповідала Віка коротко і лаконічно. 

— Як чудово, тепер знатиму, де постригти свою башню! — вирвалося з хлопця хуліганське словечко, від якого Віка дивно закліпала очима, — Ой, пробачте, голову, — виправився хлопець, — Певно то не личить вживати у вашій присутності такі хуліганські словечка, — підморгнув Шуруп. Хлопець намагався зберігати привітність і грайливий настрій, але він не любив таких поручень. Його завжди дратувало оце все високоаристократичне! — Знижку зробите…якщо прийду до вас? Ну так…чисто випадково.

— Так…ви ж за проїзд заплатили, тож в разі чого будемо квитами. Ось і моя зупинка, — зраділа Віка тому, що маршрутка під'їхала до необхідно їй району. 

— І я тут виходжу, — вигнув губи у притворному здивуванні Шуруп, — Треба ж який збіг, — додав саркастично.

Як тільки транспорт зупинився Віка хутро поспішила вийти. Озирнулася. Влад пішов у іншому напрямку. Вона полегшено видихнула і спокійно пішла до свого салону. Проте Шуруп лиш удав, що йде не за нею. Бо за кілька метрів він розвернувся і слідкував за Вікою. 

— Ага, то значить кралечка працює у салоні “Еусторіс”. Що за бредова назва? — скривився сам до себе Влад, — Понавигадують, — харкнув на землю. 

А при вході до салону Шуруп виявив візитки на яких була назва салону і ім'я Віка Морозна та її номер телефону. 

— До чого ж дурні бувають баби! — запхав у кишеню своїх штанів візитку Шуруп, — Для сталкерів навіть ніяких загадок не залишається, — констатував, знову харкнувши на землю.