11. Потусимо кілька побачень

Хостер вийшов з Укрпошти та направився до гурту своїх пацанів. 

— Що не повисла тобі ця мала на шиї? — зухвало всміхнувся Шуруп, — А казав, що вона сама тебе поцілує, — кривлявся дружок, а інші хлопці реготали. 

— Спакуха, пацани! Я казав, що після першого побачення, а це було лиш перше знайомство. Тож, все норм буде. А тобі, Шуруп маю завдання. 

— Яке? Викрасти спіднє цієї ціпочки? — реготнув пацанчик з району. 

— Розвідай, що за одна. Ім'я, прізвище, де працює або навчається. Ти ж її роздивився? 

— Не так як ти, канєшно, — реготнув Шуруп, — Але таку я запам'ятав вже точно! 

— Ну от і добре, – хитро посміхнувся Хостер, — Що там чути по Лисовському? 

— Хитрий лис заліг десь на дно, — потер підборіддя у задумі Шуруп, — Як лайно, заліг в якійсь каналізаційній своїй дірці. 

— Лайно завжди випливає на поверхню в самий найневідповідніший момент, — перекосило обличчя, — Тож треба буде бути на сторожі. Короче, по домах, пацани, — чокнувся по черзі з дружбанами хлопець.

— Хостере, ти ж це не серйозно? — окликнув його Шуруп, перш ніж той сів у авто. 

— Ти про ту малу? – нахмурився.

Кивок.

— Спакуха, братан. Коли Хостер був серйозний з дівками? — розреготався, а разом з ним і всі пацани, — Потусимо з нею кілька побачень…і як вона мені казала, до побачення! 

Двері автівки захряснулися і Хостер з задоволеним обличчям їхав додому. Музика, що лунала з динаміка змітала всі його думки й пацан з району не думав ні про що і, ні про кого, окрім свого дружка, що чекав його у квартирі. І ось відкривши двері квартири хлопець тихо прошепотів:

— Кіс-кіс-кіс. 

Кілька секунд очікування й ось під його ногами з'явився пухнастий клубок, що намагався по штанах хлопця вибратися до нього на руки.

— Привіт, пірат, – всміхнувся Хостер підхоплюючи кошеня на руки, — Подивімось на твоє око, братику. Ось так, — легко відтулив пов'язку, — Здається мені, що у тебе вже все тут зажило. 

Хлопець хотів чмокнути кошеня в ніс, проте комір на шиї чотирипалого завадив.

— І їдемо у ветклініку, щоб тобі зняли нарешті цю фігню!! 

###

Віка скинула з себе шолом і злісно здмухнула прядку волосся, що впала на очі. 

— Хоч ображайся хоч ні, Мішелю, але ти вже геть з глузду з'їхав з цією своєю Мірандою! — роздратовано звернулася до свого дружка дівчина, коли той довіз її додому. 

— Може й з'їхав, — легковажно повів плечима Мішель і всміхнувся собі під носа, — Тільки от не розумію, чого це тебе так дратує? Тобі ж не треба ні мого серця, ні моєї клепки, тож чи тобі не все одно, Чорноброва? 

— До твоєї клепки мені немає діла, Мішелю! Але мене там ледь не облапав цей Хостер…чи як він там. Хто знає, що в цього бандюка було в голові. А ти теревениш! 

— Та ну! – махнув рукою Мішель, — Мені здається, що той бандит, як ти виразилася, тебе навіть пальцем не торкнувся.

— Взагалі-то, — обурливо склала руки на грудях Віка, — Якраз пальцем він мене і торкнувся!!

— О..який злочин, — хитро примружився друг, — Безумовно це було домаганням. Йому світить стаття, Вікусь, однозначно, — кепкував Мішель, — Піти з тобою заяву накатати? 

— Тобі таки бракує клепала, Мішелю!! — злісно констатувала Віка, а Мішель лиш розреготався. 

— Пацанчику з району сподобалася Вікуся…як дотепно, — продовжував реготати Мішель, — Твій тато буде в захваті, Чорногуска! 

— Твоя Міранда ще, мабуть, не знає, який ти буваєш дурбелик, Мішелю! 

— Ов…ну можеш її просвітити, Вікусю, — скупо всміхнувся друг, — І взагалі мені чомусь починає здаватися, що ти ревнуєш, — хитро посміхнувся. 

— Ні…я просто дійсно злякалася цього хлопця, — трохи злукавила дівчина.

— Апчхи! — натомість відповів їй Мішель, на що Віка побажала йому здоров'я, — То що він тобі ні на грам не сподобався? — щиро здивувався, намагаючись розгледіти у Вікиному обличчі якісь признаки симпатії до цього районного пацана. 

— Мішелю, повертай свою клепку на місце! — цілком серйозно відповіла Віка, — Що в мене може бути спільного з цим гопніком? Кажу тобі уже вкотре, я його боюся! Ти би бачив як його злякався цей співробітник Укрпошти, а чого? Бо бандюк він не інакше, Мішелю. Кажу тобі!! 

— Та гаразд, Чорноброва, заспокойся, — покликав до себе помахом руки подругу Мішель, — Бачу реально, що злякалася. Але на мій пацанячий погляд цей Хостер видається норм пацаном. Трошки можливо з вітерцем в голові, але це може бути. Мій тезка вважай по відсутності клепки, як ти кажеш, – говорив Мішель обійнявши подругу.

— Дурбелик ти, Мішелю, — нарешті заспокоїлася Віка в його обіймах. І раптом їй нестерпно захотілося опустити руки нижче і реально перевірити чи підкачав Мішель срачину, але вона вирішила утриматися. Нехай це перевіряє Міранда! 

###