10. Як Меган Фокс

Віка несла в руках невеличкий пакуночок і була просто обуреною. Тож, як тільки вона вмостилася позаду Мішеля на моцик, відразу ж важко зітхнула. 

— І куди ми, Чорногуска? 

— На пошту! Мало того, що прислали не те, що потрібно, так ще й браковане. 

— Бо треба було на Нову Пошту замовляти, Вікусь. 

— Мішелю, ще хоч ти мене не виводь зі себе, — буркнула дівчина, і гепнула своєю головою йому на плечі, — Рушай, Мішелю! 

— Шолом одягни! – озирнувся до неї друг, — А то твій тато якщо побачить, що я катаю тебе без нього, голову мені відкрутить. А мені знаєш голова потрібна.

— Мій тато радше мені голову відкрутить, — злісно вирвала з рук друга шолом дівчина, — Тобі, здається, він пробачить усе! За хвилин двадцять вони уже були на пошті. 

— Вікусь..я цей…тут зачекаю, окей? Ну поки з Мірандою поговорю…і все таке, – підморгнув, а Віка ствердно кивнула. Хоча від ім'я Міранда, якось незвично і неприємно кольнуло в серці. 

Скинувши шолом та поправивши волосся красуня прихопивши свою посилку направилася до відділення. Хвилин десять їй довелося пояснювати ситуацію, проте посилку назад приймати не хотіли, тож Віка уже почала втрачати терпець.  

— Як ви не розумієте?! Я кажу вам, що мені вислали геть не те, що я хотіла. Мені треба це обміняти!!

– Це ви не розумієте, що я вам кажу? — обурювався працівник Укрпошти, – А я вам кажу уже вп'яте, що ми не Нова Пошта й у нас щось на кштал швидкого повернення немає! Ви мали оглянути посилку у відділенні, а не вдома. Може ви самі це зламали й тепер щось вимагаєте від мене. 

— Я зламала?! — обурилася Віка, — Слухайте…— спробувала знизити градус гніву дівчина, — Ця штука дорого коштує, тож я не збираюся дарувати це ні вам, ні тому, хто мені прислав таке!

Тим часом за суперечкою Віки та робітника пошти пильно спостерігав хлопець. Він помітив красуню, ще коли та зняла шолом і звабливо струсила волосся. Ну точно як Меган Фокс з фільму “Трансформери”. Вона навіть чимось схожа на цю акторку, хіба що худіша. Хлопець дивився на ходу її струнких ніжок і всміхався кутиком губ. А зараз просто залип від того, як дівочі щічки порожевіли від обурення. 

— Ти повернеш цій малій все, що вона вимагає, — почула Віка позаду себе незнайомий голос і аж підскочила. 

— Але…— співробітник пошти вже готовий був обуритися, проте побачивши того, хто це сказав, як води в рот набрав, — Але…але у нас справді немає швидкого повернення…– додав стримано. 

— Мене не гребе, зрозумів? — почулося спокійно у відповідь, – Ти зараз береш це, — обережно взяв з рук Віки Хостер посилку, при цьому мимовільно торкнувшись її руки, — І відправляєш назад тому дурбелику, що їй це вислав. Втямив? 

Легкий кивок.

— Добре, — задоволено всміхнувся Хостер. 

Віка же теж стояла як скам'яніла. Їй стало дуже страшно і вона тишком нишком визирала у вікно в надії подати якийсь знак Мішелю. Але Хостер закінчивши розмовляти з працівником, цілком зосередив свою увагу на ній. Його темні очі впивалися в її обличчя і змушували тремтіти. Вона досі пам'ятала дотик його руки, як і те, що кілька днів тому ці руки були у кайданках! 

— Що ж..цього разу мої руки вільні, крихітко, — кумедно витягнув перед собою долоні Хостер і покрутив ними, — Дозволиш познайомитися з тобою? — простягнув він Віці руку.

— Я…я цей..не знайомлюся, — відповіла, але було помітно, що її голос зривається. Вона була наляканою. Однозначно це розумів і Хостер. Це його повеселило і він всміхнувся усмішкою хитрого лиса та почухав брову пальцем. 

— А чо так? — похилив голову на бік, знову оцінюючи ніжки красуні. 

— Ви не внушаєте довіри. Схожі на якось бандюка, — набравшись трохи сміливості відповіла Віка, знову кинувши поспішний погляд у вікно. Проте Мішель його не помітив, бо щось реготав собі під носа. Клята Міранда! 

— Бандюка? — розреготався Хостер занадто гучно, привертаючи до себе увагу всіх, хто був на Укрпошті. Від цього Віці стало навіть трохи ніяково і соромно. Хотілося провалитися крізь землю, і якнайшвидше дременути від цього незнайомця, 

– Солоденька, я максимум хуліган, — різко нахилився до дівчини хлопець, і сказав їй це прямо у вухо. На такій міліметровій відстані Хостер помітив як тремтіли дівочі пальці й гупало дівоче серце, — Та ти й справді мене боїшся! — знову розсміявся хлопець, гучно плеснувши себе по нозі рукою, — Я Хостер, – ще раз простягнув хлопець руку дівчині, але та не подала свою у відповідь, — Давай сміливіше, крихітко, — взяв своєю рукою Вікине зап'ястя хлопець і вклав її руку у свою іншу руку, — Ось так, бачиш. Ось ми вже навіть торкнулися один одного. То як тебе звуть? — запитав, все ще не відпускаючи її руку.

— Віка, — відповіла дівчина, жадібно визирнувши у вікно.

Цього разу Мішель впіймав її погляд та здається зрозумів, що їй потрібна допомога. 

— Ваше повернення успішно сформоване і буде відправлене сьогодні ввечері, – перервав їхню розмову співробітник Укрпошти.

Віка скористалася моментом і забрала свою руку з долоні Хостера. 

— Чудово, – звернувся до робітника Хостер, — Бачиш, а ти казав не можеш? — усмішка. 

За кілька секунд двері Укрпошти відчинилися і в них з'явився Мішель. 

— Мішелю, коханий, що ти так довго? — ледь не пискнула Віка і відразу ж його обняла.

— То в тебе, крихітко, є хлопець?

Тепер вже погляд Хостера зупинився на Мішелю, що підійшов до Віки й виглядав трохи розгублено.

— Так, — втямив ситуацію Мішель і простягнув Хостеру руку, – Мішель, радий познайомитися, — всміхнувся. 

— Мішель? — кутиком губ всміхнувся хлопець, але руку таки потиснув, — А що в тебе за бабське ім'я таке? 

— Ну у всьому має бути баланс. Якщо у нашій парі з Вікусею, вона поводиться як мужик, то мені виходить залишається роль баби, — віджартувався Мішель і скупо всміхнувся. 

— А ти дотепний, – оцінив жарт Мішеля Хостер.

— Є трохи, — зобразив пальцями дрібку хлопець.