6. Славна компанія

— Хто тримає цей район? — волали молодики, здіймаючи руки догори.

— Хостер! Хостер! — відповіли вони хором, — Наш чемпіон! Уху! – зайшлися оплесками пацани з району, коли двері відділку поліції відчинилися і звідти вийшов Бондаренко. 

— Уху! — підтримав вигуком своїх дружбанів Хостер, по черзі даючи кожному кулак, щоб чокнутися кісточками рук. 

— Бондаренко!! — визирнула з вікна другого поверху поліції голова лейтенанта, — Ти хочеш назад до мене? Чи тебе і справді замкнути на три доби?!

— Ми все пойняли, батя! — виставив перед собою руки молодик, — Пацани, позатикалися і валимо звідси, а то пан Сидоренко грозиться всиновити мене на кілька ночей, — сказав зобразивши пальцями коло губи замочок. 

Вікно захряснулося, а пацани зайшлися гучним реготом. Гучніше всіх волав Хостер, наче справжній вожак зграї. 

— У-У-у, — завивав пацан, а дружбани скавуліли йому у відповідь, привертаючи до себе увагу перехожих.

— Якісь геть, кінчені! — кинув хтось з перехожих, — Ні сорому, ні людяності. Ще й під вікнами поліції, і куди тільки ті дивляться?! 

Проте районних пацанів такі репліки лиш ще більше забавляли й вони раз за разом заходилися в гучному сміхові. 

— Шуруп, – звернувся за кличкою до одного з хлопців Хостер, — Ти мою тачилу заправив? 

— Аякже, повний бак! — відповів той, гепнувши по багажнику долонею.

— Обережніше, Шуруп. Це ж тобі не дівоча задниця, трішки лагідніше треба, — видав саркастично “вожак”, від чого інші пацани зайшлися дзвінким сміхом, — Що там по Лисовському?

— Та заштопали його. Все норм буде, бро! Словами не доходило, то здається від твоїх кулаків дійшло, — прояснив ситуацію Шуруп. 

 — Ну до завтра, братухи! — знову чокнувся з усіма пацанчиками Хостер, після чого завалився у свою тачку, — А тепер час до люльки, Хостере, – сказав сам до себе і рушив. 

Хостер їхав додому. На його обличчі вигравало світло і тіні. Пальці переважно стукотіли по керму, відбиваючи ритм пісні, що звучала з динаміка. А в думках хлопця не було нічого, він не думав ні про наслідки своїх вчинків, ні про нинішній день. Бо ось цей уже закінчується і скоро зникне, разом з тінями, які танцюють на його вилицях. 

Бондаренко тихо підійшов до своїх вхідних дверей. Причаївся, а потім кілька разів постукав по них кулаком. За кілька секунд звідти долинуло тихе нявкання. Хлопець всміхнувся сам до себе, і діставши ключ відчинив двері. До ніг йому відразу ж прилинуло кошеня.

— Привіт, Холістер, — підхопив пухнастий клубочок на руки пацан з району, — Як ти? Як око? – роздивлявся мордочку котика Хостер, — Кепські справи, малий. Здається ми не врятуємо твоє око. 

Понишпоривши у кишенях хлопець перевірив наявність у себе готівки. Потім Хостер з кошеням знову направився до машини. За пів години їзди хлопець з чотирилапим дружком уже були у цілодобовій ветклініці. 

— Ви все робили як я й казав? – сумно підтиснувши губи запитав лікар, оглянувши кошеня. 

— Так, — здвигнув плечима хлопець, — Спершу промивав, потім закрапував око…

— На жаль, око не заживає. Бачу лише один варіант, прибрати його повністю, — виніс вердикт лікар, на що Хостер криво всміхнувся і підхопивши кошеня на руки, сказав:

— Ну нічого, дружочок. Дівчатка люблять поганих хлопчиків, а ти будеш у нас піратом. Скільки триватиме операція? 

— До години часу, думаю впораюся за сорок хвилин, — ще раз оглянув кошеня ветлікар, — Бо треба буде ще добре почистити прилеглі тканини.

— Чи зможу я забрати Холістера додому сьогодні? 

— Можете залишити до ранку. Але операція не складна, тож якщо ви його доглянете, то можете забрати відразу. Проте вашому дружку доведеться одягти комір, а також давати анальгетики та антибіотики, щоб все загоїлося без ускладнень. 

— Комір? — нахмурився Хостер, — Ще що..типу якась піратська пов'язка на око? – реготнув.

— Ні, це такий типу конус. 

— А це ота здорова фігня, типу тарілки в якій застрягає голова? Я бачив у фільмах, — пояснив.

— Так, вона, — всміхнувся ветлікар, — Це щоб котик не чухав та не травмував місце після операції. Це десь на тиждень, максимум два. Подивимося як швидко все у нього загоїться. 

— Що ж, братуха, — нахилився до кошеняти Хостер, — Ти тримайся там, — торкнувся він лапки свого друга. 

— Ви можете зачекати ось тут, — вказав на сидіння хлопцю ветлікар, – А нам час до операційної, — звернувся до кошеняти. 

За годину автівка Хостера разом з Холістером котилася нічним містом. Останній спав після операції, а хлопець лиш нишком поглядав на свого пухнастика, періодично погладжуючи по шерсті.

— Ти тепер пірат, а я хуліган. Слава з нас вийде компанія, малий, — сказав Хостер.

###