4. Берися за голову!

— От, що мені з тобою робити, Бондаренко? — дивився з-під лоба поліціянт на хлопця, що сидів перед ним за столом, — Три приводи тільки за цей місяць! – дратувався дільничий, поглядаючи на свою невипиту каву, яка вже була холодною.

— Що ж ви так розійшлися, пане лейтенанте. Я тримаю в руках ваш район, а ви тримайте в руках мене, — зухвало всміхнувся Хостер, вивалюючи власні ноги пану лейтенанту на стіл. 

— Геть знахабнів! – зіштовхнув руками ноги хлопця дільничний, — Ти дожартуєшся, Бондаренко! І закінчиш як твій батько. 

Погляд Хостера потемнів, а посмішка злетіла з обличчя. Він криво усміхнувся, і захотів почухати праву брову, але руки були скованими позаду, тож він цього зробити не міг. 

— У мене там дрібні адмінки. Нічого серйозного, пане лейтенанте, – саркастично сказав Хостер, — І скільки разів просив вас, сковуйте руки спереду! Я он до брови дотягнутися не можу! Свербить дико!

— То дупу собі почухай, Хостере! — гаркнув поліціянт, – Нічого серйозного кажеш? — злісно глянув на хлопця з-під лоба Сидоренко, — Минулого тижня ти вишкрябав на машині Попчука якусь чи то цибулю…, чи часник, — роздивлявся дільничний світлину пошкодженого майна Попчука і при цьому кривився.

— То була не цибуля і не часник, а те, чого у громадянина Попчука немає як у чоловіка, — всміхнувся Хостер, — Вважайте я йому домалював. 

— Найрозумніший, Хостере?! — підвищив голос дільничний, — Гаразд, а як ти поясниш мені те, що відшивав на своїй автівці на шаленій швидкості, просто перед школою! Ти міг..не допусти Господи, когось збити! Там же діти! 

— То я якраз дітей і підвозив до школи. Точніше одну малу…хто ж знав, що її татусь директор. Ну настукав на мене, буває.

— По голові собі постукай, Хостере! – гупнув документами по столі Сидоренко, — Але ж ти у нас мастак лиш по чужих головах стукати. Як от сьогодні. Лисовського направили у приймальне, і якщо там буде щось серйозне, то адмінкою уже не відбудешся. Це вже кримінал! 

— Ой, то що тому Лисовському буде! У нього башня як макітра. На ній горіхи товкти можна, — сміявся собі під носа хлопець. 

— А тобі все смішки…ну, ну. Кажу тобі…слідкуй за собою, якщо не хочеш загриміти у в'язницю, — сказав цілком серйозно пан лейтенант. 

— Лисовський пхав свою бичу голову куди не треба, це було попередження, – фиркнув Хостер.

— Гляди ще трохи й твоя голова полетить! — пирхнув Сидоренко. 

— Ви ж прикрийте мене, – підморгнув хлопець, — І взагалі…зніміть уже ці кайданки, — простяг руки ззаду Хостер, — Вони мені сьогодні от взагалі не пасували. Я якусь дівку злякав, а я ж нормальний пацан.

— Та дівка і не гляне на такого як ти! Думаєш усі дівчата сплять і бачать як скочити в обійми такому як ти? Нормальні дівчата минатимуть тебе десятими дорогами, хлопче.

— І що морда нічого не рішає? — все ще жартував хлопець.

— Морда багато що рішає у тюрмі…куди ти помалу і впевнено котишся! — гаркнув лейтенант, хапаючи хлопця за руки та притягуючи до себе разом зі стільцем. Кілька секунд і долоні Хостера були вільними, — Йди з очей моїх, і тримай свою мобілу на зв'язку. Щоб я не шукав тебе, якщо Лисовського таки покладуть у стаціонар. Втямив?!

— Ви сьогодні щось не в настрої, пане Сидоренко, сподіваюся, що наступного разу ви будете більш привітні, — підморгнув хлопець.

— Ти молися, щоб наступного разу у тебе взагалі не було, Бондаренко! 

— Прощальний чмок? – випнув губи Хостер, — А то ви мені уже за ці роки як татусь рідний.

— Йти з очей моїх, а то..клянусь, засаджу в ізолятор, і будеш там стіни цілувати замість дівок! 

— Серйозні погрози, пане лейтенанте, – реготнув хлопець, відчиняючи двері, — Повірте, я ще до кінця цього дня знайду кого мені цілувати, – додав зачинивши двері. 

Пан лейтенант лиш важко зітхнув і знову поглянув на стаканчик з холодною кавою.

— І як я маю пити цю гидоту? – буркнув собі під носа жбурнувши напій в урну. 

###