Пролог

У глухих закутках вечірнього міста лунав рев районних пацанів. Вони стояли колом і спостерігали за двома хлопцями в центрі. Одного з них звали Хостер. Точніше — такою була його вулична кличка. Іншого називали Лисим Черепом. Він був вищий за Хостера й важчий за нього кілограмів на тридцять. Обоє дивилися один на одного з відвертою злобою.

— Ну давай, лиса дівка, нападай першим! — реготнув Хостер. — Ти ж завжди любив ображати слабших за себе.

Лисий Череп з огидою харкнув на землю й з ревом кинувся на хулігана. Та той хутко вивернувся — і нападник врізався кулаком просто в стіну.

— А ви теж помітили, як у нього тряслися цицьки, коли він біг на мене? — розреготався Хостер. — Прямо ось так, — показав він, здіймаючи долоні то вгору, то вниз.

Разом із ним вибухнули сміхом і всі районні пацани.

— Ах ти ж гнида!

Це було останнє, що почув Хостер, перш ніж удар прилетів йому просто у вухо. На мить усі звуки зникли, а в голові з’явився тонкий писк. Хуліган заплющив очі на кілька секунд і вхопився долонею за вухо.

— Що, вже не так смішно? — тепер реготав Лисий Череп. — Ще хвилина — і я виб’ю тобі зуби та вирву язик, і ти взагалі не зможеш сміятися!

Він знову кинувся на Хостера. Та той різко пригнувся, розвернувся і підставив суперникові ногу. Лисий впав обличчям у землю. Спостерігачі знову вибухнули сміхом. Хтось навіть заплескав у долоні.

— Уху! Хостер, давай! Ти просто справжня куниця! — крикнув Шуруп. То був дружок Хостера. 

Лисий Череп підвівся. Його обличчя перекосила маска люті. Він ще раз харкнув на землю — разом зі слиною вилетів і вибитий зуб, забризканий кров’ю.

— Я прикінчу тебе, сопляк! — рикнув Лисовський і налетів на Хостера ззаду.

Хуліган повалився на землю під важкою вагою. Та перш ніж Лисий встиг вгатити йому по обличчю, Хостер рвучко подався вперед, ковзнувши по мокрій траві. Череп схопив його за ліву ногу, але Хостер вдарив правою просто по чоловічій пицi. Лисий відпустив його й схопився за ніс, з якого хлинула кров.

— Хостер! Хостер! — здійняли руки районні пацани.

— Схоже, ця товста дівка з обвислими цицьками зараз розплачеться, — розсміявся Хостер. — Пропоную його втішити. Скиньмося й купімо йому нарешті ліфчик.

Натовп заходився ще дужчим реготом. А Лисий Череп ладен був тепер не просто побити Хостера — він хотів його вбити. Саме тоді він поклав це собі на серце. Вбити. За всі приниження. За все, що сталося. Вбити того, кого колись вважав другом.

— Забери граблі! — гаркнув Лисий до когось зі своїх, хто хотів допомогти йому підвестися. — Я сам встану! А цей вилупок зараз ляже!

Він знову рвонув на Хостера. Цього разу тому добряче дісталося під ребра. В очах хлопця потемніло, дихання збилося. Хостер хапав повітря ротом. Зрештою Лисий повалив його на землю й сів зверху.

Попри біль Хостер не втрачав нахабства:

— Я не хочу задихнутися під його волохатими цицьками. Знали б ви, як вони смердять… — видав він і вгатив кулаком просто в голову суперникові.

Лисовський з ревом повалився на бік. А Хостер різко підвівся на ноги.

— Мені це ще буде снитися в кошмарах, — розсміявся він.

— Гей, там менти! Валимо! — крикнув хтось із натовпу.

Усі кинулися врізнобіч. На місці сутички лишилися лише Хостер, Лисий Череп і кілька друзяк. Лисий лежав на землі, поки Хостер не простягнув йому руку.

— Запхай собі цю руку в зад! — прохрипів Лисовський.

— Вибач, але я не можу більше милуватися твоєю поразкою. Треба кивати п’ятами, — підморгнув Хостер і побіг.

— Клянуся, я колись його прикінчу! — процідив крізь зуби Лисий до свого дружка. — Я готовий на все. Навіть зад комусь підставити…аби ця гнида здохла.

Тим часом Хостер мчав геть, задоволений собою. Ще одна перемога. Ще одна поразка ворога. В грудях клекотіло від тріумфу. Та він тривав недовго — хтось схопив його за комір і змусив зупинитися.

— І далеко зібрався, Хостере?

— Знову ви? — скривився хуліган.

— Я. Руки назад. Швидко. І не змушуй мене бити тебе струмом чи відгамселити дубиною. Хоча тобі б не завадило.

— А ви, як завжди, не в гуморі, пане лейтенанте, — всміхнувся Хостер кутиком губ, коли на його руках клацнули кайданки.

— А тобі, бачу, як завжди весело, — гаркнув дільничний. — Сідай у машину. Поїдемо у відділок. Але спершу заскочу за кавою. Блін… увесь вечір мені спаскудив!

Лейтенант штовхнув хлопця в плече.

###

Вітаю на сторінках цієї історії. Я і головні герої будуть раді будь якій вашій підтримці. (героям вона буде дуже потрібна). Зірочка, прочитання, коментар чи просто сердечко дадуть автору певність, що історія вам цікава і допомагають у просуванні книги. Отож, вриваємося у нову історію з пригодами, гумором та коханням. ❤️