Розділ 1 "Гора м'язів"

Присвята.

 Наше кохання гаряче, як coffee і під шкірою, як tattoo.

 Ми одне ціле. Навіки.

 Кохаю тебе.                      

                                                
 10 літ тому

Дакота

   Я ВЖЕ ТРИ ТИЖНІ, як в Рівердейл і я досі звикаю, що тут знають все про всіх, про все і навіть більше. Приїхавши з Лос-Анджелесу, де до тебе нікому немає діла, було незвично здобути одразу стільки охочих стати твоїм другом. Це мене і дивувало і захоплювало. Я гадала, що буду шукати тут роботу вічність, але в той самий день мене взяли в місцеве кафе офіціанткою. А вже наступного дня я вийшла на свою першу зміну в “Рівер кава та пироги”. Хоч я в перший день і порозливала кілька кав, латте та навіть молоко, - мене похвалили, підтримали і дали шанс. І за цих два місяці я стала вправною офіціанткою, яка готує найкращу каву в Рівердейл. 

   Стоячи на стоянці під західним сонцем, яке мерехтіло багряно-червоним, я ховала мобільний до кишені, не бажаючи мати справу з тим, хто мені пише без зупину, гадаючи, що я колись відповім. Копитом тобі в дупу, ідіот! 

   Не бажаючи думати про невдачі минулого життя в Лос-Анджелесі, я надпила власноруч приготовленої кави. П'ятнадцяти хвилинна перерва добігала до кінця, і я мала повернутись до закладу і продовжити свою роботу. Тож, вдихаючи на повні груди літнє, тепле повітря з нотками смоли від соснового лісу, я допила каву та кинула стаканчик у смітник, попрямувавши через чорний хід до кухні, де працював Джей. 

   — Все добре, крихітко? — поцікавився він, перевертаючи млинці на пательні з привітною усмішкою, як завжди. Коли він готує, здається, що він світиться якоюсь особливою енергією. Кухар - це його покликання. Він підняв яблучний пиріг на новий рівень. Це каже та, яка їх обожнює. 

   — Так, все добре, — усміхаючись до нього, я побачила на його рудій гривці борошно, і піднявши руку, змахнула білу хмарку. 

   Джей засміявся і підморгнув мені.

   — Дякую, крихітко, — зелені очі усміхались, як і його губи. Він повернувся до смаження млинців, а я поправивши фартух, поспішила вийти з дверей до невеличкого коридору, а потім і до зали. 

   Я подивилась довкола, оцінюючи, хто ж сьогодні завітав до нас. Побачила кількох новеньких, напевно приїхали помилуватись місцевими водоспадами, милими крамничками та зацінити наші смачні пироги та мою каву, яка стала тут фірмовою. 

   Біля цегляної стіни сиділи Ділан та Ребекка Браун. Молоде подружжя, яке у всіх на слуху. Тут так заведено. Плітки розлітаються швидше, ніж вода падає у місцевих водоспадах. Ділан активний, енергійний з коротким темним волоссям і спортивною статурою. Ребекка це маленька квітка, але якщо треба дасть прочуханки, я це бачила на власні очі. Я усміхнулась, побачивши, як її чоловік забирає їй за вушко прядку довгого, каштанового волосся. Вона усміхається йому, а він щось шепоче їй на вушко. Бачу, що в них вже є пиріг та один велетенський коктейль з двома соломинками. Тож, дивлюсь далі і помічаю ще одних завсідників: Лізі, Колін та Лукас. Тобто, родина Смітів. Всі вони з золотавим волоссям, лише в їхнього п'ятирічного сина трохи світліше. Вони сміються, поїдаючи морозиво, сидячи біля вікна вздовж усієї стіни. 

   Повертаю голову і махаю з усмішкою до пари, яка прожила майже півстоліття разом. Дивлячись на Біллі та Летицію Морганів, - я хочу, щоб і в мене так було, коли я посивію. Тобто - щоб і на мене дивились через сорок років ось так, як вони одне на одного. Бородатий, сивий чолов'яга, який і досі красунчик. Це чоловік років старого Голлівуду і цим все сказано. Його мила, добра дружина йому під стать. Гарно вкладене волосся на потилиці, легкий макіяж та завжди елегантний одяг, навіть якщо вона виноситиме сміття. Стара школа одним словом.