22. Грім серед неясного неба 

Марі

Дорога додому пролетіла надто швидко. На превеликий жаль, бо мені хотілось ось так, притиснувшись до спини Влада, їхати безкінечно. Хоч на край світу. Та замість краю світу – нас чекаю будинок, повний підступних пасток для зрадниці Юлі. Що ж, теж непогано. 

– Це було круто! – видихнула захоплено, віддаючи шолом Владу. “Тільки ми так і не поговорили” – хотілось додати, однак промовчала. Часу вже немає, треба до малих іти, доки вони будинок не підірвали. 

Вдома, на диво, було досить спокійно. Тренер Еріка і Еріки, Юрій тільки закінчив сеанс та переодягнувшись, тепло прощався з малими. А вони, втомлені (що дуже добре) виглядали аж надто спокійно. Підозріло, я б сказала, навіть не зважаючи на те, що вони стомились від плавання. 

– Ма! – закричали обоє та кинулись обійматись, наче ми не бачились з місяць, а не всього півдня. Мушу зізнатись, навіть коли Марині не потрібна була моя допомога, я частенько до них приїздила. Правда, її колишній чоловік, їх батько, мені не дуже подобався. І, це, здається, було взаємно. Якийсь він похмурий був, закритий і непривітний. Хоч ввічливий до оскомини. Аж надто. А за ввічливістю проглядало: “Дорогі гості! Дякую, що завітали. Я буду дуже радий, коли ви виметесь звідси якнайшвидше”. 

Насправді, він не подобався нікому з нашої родини, однак, коли несподівано залишив Марині і дітям буквально все і зник – думки суттєво змінились. Одній мені то здалося підозрілим, однак, мама та Марина кілька разів натякнули, що я просто заздрю – і свою думку я стала тримати при собі. До того ж Марина дуже швидко знайшла йому заміну – свого забезпеченого і більш відкритого та дружелюбного “Лапочку”, то ж колишній дуже швидко пішов у небуття. 

Як тільки малі перекинулись на Влада, а той почав гратися з ними, я пішла переодягатися, та по дорозі вирішила заскочити до Юлі. 

– О, ти про мене згадала! – колишня подруга усміхалась на всі свої вибілені зубки, лежачи в ліжку своєї гостьової кімнатки. 

– Була зайнята. Зайшла спитати, чи все добре. – нейтрально відповіла я їй, гарячково думаючи, що це з нею сталося. Не тільки гнів на милість, а й навіть гардероб змінила. Замість відвертої блузи чи сукні – довге зелене худі та штани. Захворіла, чи що? Чи хоче мене розжалобити та ще тут залишитись? 

– Та якось не знаю навіть… Голова гуде. Не хочеш глінтвейну? 

– Глінтвейну? – щось я геть заплуталась. – Давай. Зараз повечеряємо та й можна. 

– Тоді прийду після вечері. Щось я не голодна. 

– Добре! – закрила я двері її кімнати та з полегшенням зітхнула. Щось мені не дуже подобається її “доброта”. А залишитись я їй не дам за будь-яких обставин. Не через Влада, а вже принципово. Та й малим вона не подобається… 

***

Вечеря пройшла без пригод. З тарілок нічого не вискакувало, малі сиділи, мов миші, Влад щось розповідав їм, а я мовчки насолоджувалась м'ясом по-французьки від Агнес та просто відпочивала. 

Коли малі поїли, то пішли до себе гратися. 

– Стомлені – вони безпечні! – пожартував Влад, тепло усміхаючись мені. Та за мить тепла атмосфера кухні швидко розтанула, мов дим. Бо в дверях з’явилась Юля. 

– Привіт! – цього разу зверталась вона до обох. А я тут з Агнес глінтвейн приготувала! 

– Час даром не витрачали. – мугикнула я, а Влад здивовано на мене подивився. 

– Та просто холодно якось тут. Хочеться чогось теплого і смачного. Складете компанію? 

– Давай! – махнула я рукою. Може, то я надто “заганяюсь” і дарма так жорстко до неї ставлюсь? 

– Зараз! – Юля пурхнула до плити та розлила щось з неймовірно приємним ароматом в три чашки. – Ось! – підійшла до мене з двома чашками. Я потягнулась до однієї з них, та подруга якось надто спритно повернулась на каблучку домашніх туфель і дала мені другу чашку. 

– Вибач! Я після тих скажений борщів вже всього боюсь! Здалось, що в кутку щось ворушиться! – засміялась Юля. 

– Буває! – буркнула я, та нічого не підозрюючи, взяла чашку. Глінтвейн дійсно був смачний та зігрівав і приємно розслабляв. Хотілось після нього залізти під теплу ковдру і просто насолоджуючись теплом, що розповзалось тілом. 

– Я не п’ю на роботі! – спробував відмовитись Влад. 

– О, та тут алкоголю скільки, що навіть малим можна! – якось надто награно усміхналась Юля. 

– Тоді давай! – Влад взяв в неї з рук чашку, викликавши в мене колючки ревнощів. 

Ні, я таки прийняла правильне рішення, і остаточно в цьому впевнилась, помітивши, як вона, мовби випадково, торкнулась його руки. 

На кухні запанувала тиша. Якби там не було, гарячий напій був чудовий…

***

За глінтвейном Юлі час пролетів швидко, навіть незважаючи на її товариство. Спохватилась я, коли вже геть потемніло за вікном. Треба було йти вкладати спати малих, тож, попрощавшись з Владом та кивнувши Юлі, я побрела нагору. 
Малюки все ніяк не хотіли сьогодні засинати. І причину мені таки сказали, коли я не витримала їх шарудінь та гірких зітхань. 

– Ма, а ти поїдеш від нас, коли мама приїде? – як завжди, серйозно спитав Ерік. 

– Поїду на навчання, але ж буду приїздити, ви ж знаєте.