19. В пошуках капітана Влада

Не дарма кажуть, що стрес – гарний спосіб мобілізувати свої сили та почати правильно мислити. Після скаженого борщу і вересків Юлі, я серйозно задумалась над її поведінкою. Не просто ж так вона говорить про Влада. Що, як в них, теж щось є? Звісно, Влад не давав мені приводу так думати про нього, але… Можливо, варто поговорити з ним? 

От просто зараз, доки малі ховаються в своїх нірках-кімнатках, піду і остаточно порозставляю крапки над “і”! 

Не чекаючи повернення Агнес, я пішла блукати по будинку. Вітальня, підвал, гараж... Влад – як крізь землю провалився! 

І тільки наш охоронець Віктор повідомив невтішну новину: “Наш капітан-чистота” щойно поїхав кудись у справах, дуже заклопотаний і серйозний”. 

Отакої! Просто взяв і поїхав? 

Мій настрій миттєво схилив стрілку з серйозного плюса не те що до нуля, а вже й до глибокого мінусу. 

В будинок я побрела з відчуттям, наче мене позбавили чогось дуже важливого і необхідного, і тепер мені навіть дихати важко. 

Але… людська сутність має здатність заміщувати одні почуття іншими. І я швидко переконала себе, що просто не люблю невизначенності і маю питання до Влада. І саме це мене дуже засмутило, ага. 

Врешті, є ж ще телефон – згадала я, глянувши на свій мобільник. Він нагадав мені, що оті “тільки три дні” минули, і скоро має повернутись Марина. Однак, вона зазвичай поперджає, а тут повна тиша. Тож, спершу я набрала її. 

– Марі! – надто радісно вигукнула сестра, скинувши та перенабравши мене. 

– Привіт, Марин! Як ти? Додому не плануєш?

– А ти вже стомилась з малими, так? 

– Не те щоб…

– Слухай, тут така справа… У моєї Лапоньки якісь проблеми серйозні, нам тут треба ще на день-два-три затриматись…

– Марин! Ну ми ж домовлялись… 

– Не злись! Я тобі скільки всього привезу! Підстрахуєш ще? 

– Та куди ж я подінусь! Не залишу ж малих! Просто треба попереджувати…

– Так я і попереджаю! Ну все, па-па, я трішки зайнята. 

Нормально… Не те що мені важко з малими, просто Марина – дівчинка форс-мажор. Постійно в неї щось стається, а розхльобувати потім мені…

Трохи безцільно поблукавши по дому, піднялась до малих, та заспокоїла, що ніхто кричати й сварити не буде. Просто цукерок теж не буде. Скоро до них має прийти викладач англійської, потім на три години – тренер з плавання. Тож в мене буде час добре все обдумати й подзвонити Владу. 

Як тільки Анна Вільгельмівна – старенька, але дуже позитивна і цікава бабуся-викладач англійської прибула та забрала малих, я пішла у свою кімнату та набрала номер Влада. 

Але… у відповідь лунали тільки гудки. 

Спочатку я навіть зраділа – більше часу буде на обдумування. Однак потім на душі стало якось геть капосно. Тобто це що виходить? Після того, що було, просто зник і навіть на дзвінки не відповідає? Ну ні, мене це не влаштовує! Хай все скаже в очі! 

І тому, Марину довелось набрати вдруге. 

– Ти що,передумала лишатись? – злякано защебетала вона, цього разу навіть не перенабравши мене. 

– Ні, Марин, тут щось електрика барахлить. Можеш мені дати контакти вашої фірми, звідки на басейн спеца присилали? 

– А, без проблем! – Лапуууль! А дай телефончика! – солодко защебетала вже не в телефон, змушуючи мене мимоволі скривитись, як від дольки лимона. 

– Через хвилину лови в месенджер! В нас абонемент, платити не треба!

Хоч тут сестра не обманула, і телефон запищав повідомленням. 

Таак… Ось і телефон, і адреса. Але… Якщо Влад не відповідає з власного, то що заважає відправити сюди когось іншого? Ні! Я не буду гратись в хованки! Поїду просто на роботу до нього, і там все проясню раз і назавжди! 

Те, що малі на найближчі годин п'ять під суворим контролем і зайняті, добряче розв’язало мені руки. Тож за кілька хвилин таксі мчало мене в місто. Правда, по дорозі я встигла передумати разів три. Але… Місто наше не надто велике, і таксист припаркувався просто під невеличким офісом з назвою: “Чисто-ТА”. 

Ох і неймінг! Але, то все дрібниці. Зараз би побачитись з Владом і не виглядати при цьому дурепою. 

– Вітаю! – видихула я сонному хлопчині на рецепції. – Мені потрібен Влад… ее… просто Влад! В нас абонемент, і…

– І є скарги? – миттєво прокинувся хлопець, – Фірма працює на свою репутацію, якщо клієнт залишився невдоволеним, ми все виправимо за рахунок фірми!

– Ні, все добре,є деякі питання! 

– Точно? – підозріло глянув на мене хлопчина. – Бо нас за це керівництво добряче… по шапці… Ось, проходьте – гостинно вказав рукою на невелику кімнатку поряд. – А Влада я зараз покличу. 

Я мовчки сіла на диван, та схрестила пальці в замок. Чим довше чекала, тим більше впевнювалась, що даремно я сюди прилетіла. Виглядатиму тепер дурепою перед Владом. Або й взагалі переслідувачкою. Може, для нього то все було розвагою, а я вже собі нафантазувала… Від гіркоти завити хотілось. Та нарешті двері прочинились і впустили… невисокого огрядного хлопчину десь мого віку. Засалений комбінезон ледь не тріскався на кругленькому животику, а очі перелякано бігали.