16. Знову водні процедури

Влад

Зелень скапувала з нас обох, наче ми потрапили під тропічний дощ. Ядуче-зелений тропічний дощ з кленового сиропу та фарбника. Ну а що, дощі, вони ж різні бувають. 

Доки я вів Марі трохи заплутаними коридорами цього величезного будинку, то все думав, як я міг так недооцінити малих? Вони мені видавались сущими янголятами, а їх підстава – точно не янгольських рук справа. Десь, в глибині душі я навіть малим трохи заздрив. У їхньому віці я настільки тямущим не був. 

– П’ять нянь… – тихо пробурмотіла Марі за моєю спиною. 

– Що? – перепитав про всяк випадок. 

– З цього дому підряд звільнилось п’ять нянь. Жодна не захотіла працювати навіть за потрійну плату. 

– Оо, я вражений! Малята в тебе – вогонь. 

– Ага… Тільки я раніше від їх геніальних ідей не страждала. 

– Раз на раз, як кажуть…

– Ага… – Марі розгублено усміхнулась. А я вкотре переконався, що зелений таки їй личить. 

– Марі, так і блукатимемо, чи скажеш, де у вас душ? 

– Душ? – Марі здивовано глянула на мене. А… точно, нам потрібен душ! Це направо по коридору. 

– Прекрасно! І твоє “нам” мені дуже сподобалось! 

– Я мала на увазі, що ми обоє зелені. 

– О так, молоді й зелені. – я відкрив двері душової та зробив гостинний жест рукою, запрошуючи Марі. А поки вона ще не зрозуміла, що потрапила в пастку, швидко закрив їх за своєю спиною. 

В її очах відображався подив, а не страх. Що мені дуже сподобалось. 

– Ти що хочеш… купатись разом? – нарешті оговталась вона. 

– Ми зелені, пам'ятаєш? – нагадав я їй, – Тобі не шкода будинку, який ми заляпаємо? Килими, підлога, картини? 

– Шшкода… – ще не розуміючи, про що я, кивнула вона. 

– Тоді, приєднуйся! – я відкрив кран і теплі струмені пружно вдарили по лавандового кольору кафелю. 

– Н-ні! – врешті зрозуміла мій задум Марі, та відійшла назад. 

– І даремно! Тим більше ми вже разом купались. В басейні. 

– Оо, ну то було зовсім інше. 

– Там теж була зелень. Гаразд, не лякайся, я жартую. Можеш не складати компанію, тільки допоможи мені зняти це липке лайно. 

– А, так, звісно! – Марі заспокоїлась і підійшла ближче. А я непомітно натиснув на важіль і відкрив душ на повну. 

Вона на диво легко це сприйняла. І навіть назад не відскочила. Певно, після падіння і зеленого душу, звичайним її вже налякати не просто.
Якусь мить ми мовчки стояли на надто небезпечній відстані, дивлячись, як вона несе у стоки зелені струмочки. Але коли наш одяг намок, просто стояти стало важко. Блуза Марі в мокрому вигляді не лише нічого не прикривала, а й спокусливо демонструвала. 

Мокре волосся повністю відкрило обличчя. Вона була така беззахиста і така спокуслива, що я забув для чого я тут, і що маю робити… 

– Марі… – тільки й зміг вимовити та обвив її обличчя своїми руками. В її очах відображались іскорки від лампи на стіні напроти, і здавалось, що в них горять вогники… 

Невідрегульована вода стала прохолоднішою, та їй не вдавалось зупинити пожежу, що поволі спопеляла мене. 

– Так буде… краще… – прохрипів, відпустивши її та натомість взявшись за краї її мокрої блузи. Марі не сперечалась, певно, чекала, як далеко я зайду.

Якби ж я сам знав! 

Мить – і її блуза біло-зеленим птахом пурхнула на вішак в кутку. Тілесного кольору білизна хіба підкреслювала її невинну красу, і її я чіпати не став. Натомість обережно, м'якою губкою провів по її шиї, змиваючи зелень. Далі губка ковзнула між двох тілесного кольору мереживних чаш, м'яко витираючи сліди дитячих розваг.
Марі застигла, мов заснула, не рухаючись, і, здається не дихаючи.

Я до божевілля хотів відчути її губи на смак та побачити яка вона без цього мережива. Та… знав, що тоді вже точно не зупинюсь. 

І тоді вона сама, ставши на пальчики ніжно торкнулась своїми губами до моїх… 

Я відповів їй, стримуючи себе з останніх сил. Цілував не пожадливо, а ніжно, вивчаючи, смакуючи. І… підливаючи масла в своє вогнище.  

Коли її руки ковзнули вже під мою футболку та пройшлись спиною, злегка дяпнувши нігтиками шкіру, я здався. Всі перепони розсипались просто тут і зараз. Вона сама зняла мою мокру футболку і глянула в очі так, наче хотіла побачити, прочитати все про мене. 

Новий поцілунок став тим кроком, після якого вороття вже не було. Я взяв її за талію, та посадив на шафку поряд, не відриваючись від її губ. Вона не зупиняла мене… І не збиралась…