15. Перші дзвіночки

Доки на кухні панувала благодатна тиша, я поспішила на вулицю. Автівка одиноко стояла біля наших воріт, а біля неї про щось гаряче сперечались Віктор, Влад та незнайомий чоловік. На якусь мить мені стало соромно за свою показову поспішність. Та Влад швидко вивів мене з цього стану. 

– А ось і наша господиня! Привіт, Марі! – усміхнувся він. – Знайомся, це Юрій Дмитрович, майстер по електриці. Він вже виправив трабл з плитою. 

– Дуже приємно! – усміхнулась я у відповідь незнайомцю.

– Але це не все. У вас мала бути система “Розумний дім”. Але її почали встановлювати дилентанти і тааакого наробили! – скрушно змахнув руками Юрій Дмитрович. – Мені треба в місто за контролерами і ще купою всього. Тому було б непогано, якби з електрикою ви поки були обережні. 

– Я проконтролюю, дякую! – Влад відкрив чоловіку дверцята машини та допоміг запакувати величезний саквояж, певно, з інструментом. 

– Стривайте, а розрахуватись? – спохватилась я. 

– По завершенню. Поки нічого не треба. Та й випадок у вас такий, що я й безкоштовно працював би. Заради інтересу, як це виправити і портфоліо! 

– Дякую! – відповіла я трішки розгублено. Я, звісно, не багатьох електриків знаю, та слово “портфоліо” поки не чула з уст ні одного. Хоча… Влад он теж Капітан-Чистота, а начитаний, розумний і знається в мистецтві. Певно, мої уявлення про професії і їх представників дещо застаріли. 

– Ну що, дозволиш залишитись ще на день? – Влад під трохи здивованим поглядом Віктора взяв мене за руку. 

– Залишитись? – старанно приховала я свою радість, – Ну звісно! Це ж заради безпеки! 

– Так, саме заради неї! – підіграв мені Влад. – Підемо в дім? 

– Підемо! Поки малята Агнесу до інфаркта не довели! 

Та на кухні Ерік і Еріка сиділи тихенько під суворим наглядом Юлі. Остання виглядала підозріло  задовленою. 

– Привіт! – солодко посміхнулась Владу, ігноруючи мене. Та я у відповідь вдала, що нічого не помітила. Не помітила, та для себе відмітила, що, на жаль, роблячи добро, дуже часто можна отримати у відповідь дещо йому протилежне. Та якби там не було, в честь нашої дружби, я не буду опускати власну моральну планку. Обіцяні три дні скоро минуть, а далі… А далі, мабуть, я залишусь без єдиної  подруги… 

– Ми займатись! – врешті “помітила” мене Юля. – Не скучайте тут! – вже Владу кинула, забираючи малих. 

– Ось я вам зараз сніданок подам! – заметушилась Агнес, розряджаючи дещо затягнуту тишу. 

– Було б добре! Я зголоднів! І хочу, щоб мені склали компанію! 

– Ох, Марі ж  у нас їсть, як пташка! Може хоч з тобою щось поклює! А я побіжу Віктору занесу поїсти! 

– А з нами не поснідаєте? – Аполлон своєю фірмовою посмішкою звів би з розуму і камінь, та Агнес відповіла, що вже снідала, і загадково підморгнула мені. 

– То чим Капітан-Чистота захоплюється, крім живопису? – спробувала я почати розмову, доки хололи наші порції апетитного сніданку. 

– О, навіть не знаю. Робота, – зітхнув Влад, – забирає весь час. – Однак люблю кіно цікаве. 

– Дай вгадаю, щось гостросюжетне-детективне? 

– Не вгадала. Якісь спокійні комедії. – усміхнувся Влад. – Просто, щоб відпочити,або фоном до основного хобі. 

– Он як? А основне хобі, це…

– Вишивка. Хрестиком. Картинки всілякі люблю. 

– Вишивка? – на якусь мить уявивши, як ця гора магнетизму і м'язів сидить з п’яльцем та кольоровими нитками біля вікна, я відверто зависла. 

– В тебе такий вираз обличчя! – розсміявся Влад, – Я пожартував! 

– Оо, я ж нічого не казала. Якби навіть вишивка… то це нормально. Просто… не звично…

– Я люблю раритентні авто і байки. І мистецтво люблю. Антикваріат, живопис. Іноді читаю чи розглядаю щось по темі. Або вожусь в гаражі, коли є вільний час. Зазвичай його немає. 

– Розумію. А зараз? 

– Що зараз? 

– В тебе не буде проблем на роботі? 

– Ні, моя фірма це вважає міні-відрядженням. Все ок, не переживай. 

– Тоді добре. Я не хотіла б, щоб в тебе були проблеми… 

– Не буде, Марі. Ну а ти? Що любиш ти? 

– Складне питання. Кіно теж люблю. Трилери. 

– Тоді на вулицю не так страшно виходити? 

– Саме так! І радієш, що своє життя хоч трохи нудне, та передбачуване і безпечне. 

– В цьому безумовно є свої плюси! 

Нашу розмову перервав дзвінок телефону. 

– Вибач, по роботі, треба відповісти. – Влад винувато розвів руками та дістав телефон. Щоб не заважати йому, я вирішила полити поки вазони у вітальні. Там були якісь екзотичні рослини, які поливати треба було по певних днях. Навіть Агнес цю місію Марина не доручала, лише мені. 

Та протяг з відчиненого на провітрювання вікна прочинив двері кухні, і уривки розмови до мене трохи долітали, хоч я й намагалась не вслухатись.