13. Ти дуже гарна, Марі!

Марі

Влад зупинився перед східцями, галантно пропускаючи мене вперед. Хоча,за правилами етикету, чоловік має йти першим? Проходячи мимо нього, спіймала зацікавлений погляд в сторону підвалу та закусила губу. Що, таки зачепила його Юля, просто він це вдало приховав? Тільки хотіла пройти далі, як він схопив мене за пояс та притис до стіни. 

– Що за погляд? – усміхаючись самими кутиками губ, спитав. 

– Який ще погляд? – відповіла, намагаючись сховати очі, які говорили за мене. Та й серце знову почало вилітати з грудей, від надто небезпечної його близькості. 

– Твій! Очі потемніли. Як грозове небо! – усмішка стала ширше, однак в очах застигло питання. 

– Та ти в нас справжній поет! Таке порівняння! – спробувала перевести на жарт. 

– Не відкручуйся, Ма! – видихнув, схиляючись ще ближче. Так, що тепер я чула й його серце,а аромат парфуму став ще більш виразним та ваблячим. 

– Просто погляд! – спробувала звільнитись, та Влад схилився до мене і запечатав на губах міцний поцілунок. Від нього голова запаморочилась ще більше. – Ти неймовірна, Марі! – відсоторонившись, враз відпустив. – А дивився я на підвал, перевіряючи, чи двері закрив. Там опалення ж увімкнено, а в домі ще ні. 

– Ти такий уважний! – трішки з гіркотою вимовила, та швидко покрокувала по східцях нагору.  

– А ти – ревнива, так? – спитав, ловлячи мою руку та стискаючи в своїй. 

– Я? Абсолютно ні! – надто різко відрізала. 

– Стривай, Марі! Давай, щоб і ти не надумувала, і подруга твоя даремно не старалась. Вона мені не цікава. 

– Зовсім? – застигла я на місці. 

– І навіть більше. 

– Не вірю! – спробувала взяти “на понт”. Ти бач, сам задивляється, а мене в ревнощах звинувачує. Та й хто ми одне одному такі, щоб ревнувати? 

– Я був одружений. Колишня дружина дуже схожа на твою подругу. Приваблива, хижа… І ще те стерво. Ми прожили півроку, і рік після неї я про стосунки навіть думати не хотів. Отак допекла. Сварки, істерики, ревнощі до роботи і не тільки. Я не витримав. Такі жінки як вона мене не те що не приваблюють, а навіть трішки лякають. А налякати мене ой як не просто, повір. 

– Оо, нічого собі. – зависла я через несподiване його одкровення. 

– Я не просто так кажу. Є такий стереотип, що чоловікам покажи гарне жіноче тіло – і все, втратили голову та пішли, мов той бобер з мультика за сиром. 

– А це не так? 

– Ну, якщо тобі років шістнадцять, то може й так. А після двадцяти ти вже обираєш не ляльку, а друга, кохану, співрозмовника довгими вечорами. Розумієш?

– А ти старомодний, – нарешті усміхнулась йому, відчуваючи, як поволі відступає напруга. 

– Як ця картина? – тепер вже Влад “завис”, зупинившись біля великої картини на стіні. Тієї, де косар, який здавався мені схожим на Влада, косив траву на фоні світанку. Тільки раніше таку ж картину я бачила в залі, а біля східців і не помічала. В Марини їх що дві, чи її Агнеса перевісила? 

Здається, свою схожість з косарем помітив і Влад. Бо інакше чим пояснити те, як уважно він її розглядав? Навіть обережно відгорнувши край від стіни, спробував прочитати напис зі звороту. 

– Ще старомодніший! – вже ширше усміхнулась, дивлячись, як він розглядає косаря. 

– Може бути. А тобі картина не подобається? – якось надто пильно зазирнув в очі. Чи це спроба з'їхати з дещо незручної теми? 

– Гарна! Але я зовсім не розбираюсь в мистецтві. Тож живопис можу оцінювати за критерієм “подобається” і “ні”.

– Ясно. 

– Я до малих! – спробувала пришвидшити крок, та Аполлон знову схопив мене за руку. – Почекай, я ще не все сказав про гарне жіноче тіло. 

– Оо, яка цікава тема! – тепер “з’їхати” хотілось вже мені. 

– Не хочу бути вульгарним, але твоє тіло значно красивіше і гармонічніше, ніж в твоєї подруги. А ще його солодкість в тому, що ти не виставляєш все напоказ. Залишаєш місце фантазії... -- враз охриплим голосом додав. 

– Оо… – тільки й спромоглась сказати.

Я не надто добре вмію реагувати на компліменти, однак зараз це й компліментом не було. Радше констатацією факту. Спокійно., зваженою. Власне, як і все у цього Капітана-Чистоти, що зараз вдало продемонстрував ще й чистоту духовну. Ну просто знахідка, а не чоловік! Як з минулого тисячоліття! 

– Ти дуже гарна, Марі! Ось це я й хотів сказати наостанок! А тепер ходімо до малих, доки вони не прокинулись і не спалили, чи не затопили будинок...