11. Познайомимось ближче?

Влад

"Капітан-Чистота" (це ж треба було з переляку вигадати самому собі таке крінжове прізвисько?) бачив і виконував багато складних завдань. І несподіванками та форс-мажорами його не злякати. Та в цьому домі все від самого спочатку пішло не так. Спочатку клятий басейн! Ох і довелось намучитись з ним! Правда, коли я побачив малих “спонсорів цього свята”, то все роздратування випарувалось миттю. Вони неймовірно милі та винахідливі! Та ще й подарували мені задоволення врятувати та потримати в руках їх апетитну “Ма”. 

Ма, або Марі – цікавий міцний горішок, до кінця я її ще не розкусив. Може тому, що досі руки пам’ятають її милі форми під мокрим одягом? Обрала собі лінію поведінки та досить вдало її дотримується. Цікаво тільки, навіщо? Хоче привабити мене цим розкішним, хоч і трохи проблемним будинком? Чи відлякати двома малюками? Останнє сумно, хоч дітьми, та ще й такими унікальними, мене не злякати. Але час покаже. 

А те, що в цьому домі надовго – вже відчував своєю ду… інтуїцією. Раз басейн, два басейн, упс – тепер пожежа! Блискавка не б'є в одне дерево тричі. Тільки якщо не має претензій чи власних побажань до того дерева. 

З цими думками я встиг принести чайник на чаювання з чарівною Ма. Вона так мило червоніла після “штучного дихання”! Хоча, зізнаюсь, коли вона на адреналіні витягла мене з-під плити, стало трохи страшно. Але… жінки. Вони й не на таке здатні. А коли її ніжні губи так відчайдушно впились в мої – я розгубився вдруге за цей день. Хоч, потім зрозумів, чому вона це зробила і розчулився від такої милої спроби мене врятувати.

Хм, може знову щось запалити і впасти? “Ти що, малолітка?!” – прогундосив на це мій внутрішній голос, що дістався мені в покарання від бабці, яку я в дитинстві доймав своїми вибриками. – “Не маєш більше способів поцілувати гарну дівчину?” – добив мене зауваженням. 

Власне, просто гарну дівчину – то одне. А цю милу й загадкову Ма – зовсім інше. Та й варто згадати, що я тут не в басейні плюскатись та плити мити маю. Є важливіші справи. 

І тому, коли поряд в нашому досить безлюдному провулку проїхало авто, все в мені вмить напружилось. З двох причин. Бо або це власниця дому, справжня, до якої в мене багато питань, або ж…

Про друге “або ж” поки думати не хочу. Колеги запевнили мене, що все під контролем і безпечно, головне – тримати на виду дім і його жителів. Але… в нашому житті ніколи не можна завчасно знати, що і коли піде не так. 

А на світло фар напружено дивилась і Ма. От цікаво, крім невинного обману з домом, їй є що приховувати, чи вона боїться, що це приїхала сестра? А що обман мені вдомий, а сестра не зможе приїхати ще з тиждень – вона поки не знає…

– Цікаво, хто це? – вдаючи легкий невимушений інтерес спитала, навіщось взявши мене за рукав куртки. 

– Може Агнеса? – відповів, що б трохи заспокоїти її. Надто вже тривога бриніла в її приємному голоскові. 

– Вона… вранці має приїхати. – зазирнула мені в очі дівчинка. І викликала сильне бажання просто зараз зізнатись, що її мила неправда відома не тільки їй. Бо вже по погляду я зрозумів, що вона боїться приїзду сестри та завершення нашого сумбурного, але сподіваюсь, приємного не лише мені, знайомства. Що ж, це добре, коли так, і про все інше вона не в курсі. 

Автівка крутнулась в трохи завузькому провулку і змогла розвернутись. Замість фар тепер по декоративних кущиках за огорожею ковзнули червоні промінчики задніх ходових вогнів. 

Що ж, може, просто хтось не туди повернув? Або якась парочка шукала місця для “побачення” подалі від людських очей? Може, даремно я напружився? 

А Марі, все ще уважно дивлячись на дорогу, попрямувала до альтанки. Тільки, мабуть, теж задумалась про щось своє, бо варто було мені зробити крок вперед, щоб відкрити плетені імпровізовані дверцята перед нею, як вона спіткнулась, і полетіла б просто в сухе листя на доріжці, якби моя миттєва реакція не спрацювала, і я не схопив її своїми лапами та з переляку не притис до себе. 

Здається, від цього мого жесту в неї перестало битись серце. Вона затихла, мов спіймана пташка в моїх руках. Зате моє билось за двох! А може й за трьох! Ледь не вилітало з грудей! Чорт, та я коли кроси бігаю, воно так не гуркоче! Не знаю, скільки ми так стояли, аж доки Ма не оговталась та мяко відсторовнившись якимось дивним голосом з нотками фаталізму сказала: “Ти знову мене врятував!”.

– Мені сподобалось! – я відповів їй тихо, не хотів, щоб Віктор нас чув. Та від цього голос прозвучав дуже низько і надто якось інтимно. Здається, полохлива Ма знову застигла. 

– Ддякую! – пролепетала вона і, відсторонившись, першою зайшла в альтанку, струшуючи рукою сухі листочки з лави та столику. 

Сівши за столик, вона зігріла мене своїм довгим теплим поглядом великих загадкових очей, а потім сказала те, чого я точно не очікував почути від неї зараз. 

– А давай познайомимось ближче! – як громом вразила, та ще й накрила мою руку своєю маленькою долонькою. 

До такого капітан-Чистота точно готовий не був…

***

Отже, на чому ми зупинились? Маленька ніжна ручка загадкової і милої Ма накрила мою лапу і змусила по всьому моєму тілу прокотитись доброму десятку кульових блискавок. Зосередились всі вони в районі живота і трохи нижче, нагадуючи, що в мене вже з рік не було не те що інтиму, а й навіть отаких нехитрих, але неймовірно приємних дотиків. Після трохи скандального розлучення з дружиною весь цей час я свідомо сторонився стосунків, навіть звязків на один-два вечора і ніч боявся, як вогню. Глушив потребу в теплі роботою, хапався за все, що по силам і навіть більше.