10. Перші спроби

Без неймовірно вправного і життєрадісного Аполлона на кухні сестри враз стало якось надто пусто. Я приготувала дві симпатичні чашки, чайничок-заварник, знайшла навіть печиво, а Влада все не було. 

Ну й задачку задала мені Юля!

“Діій!”.

Ага, отак взяла і почала діяти! І не те що я не вміла,чи не розуміла, як, хоч і це було однією з причин. Турбувало інше. Я – відверто не хотіла “діяти”. І, звісно, не тому, що Влад мені не подобався. Просто… Все в нього було якось так невимушено, що будь-яка штучність чи форсування подій відразу ж відчувалось і підсвічувалось його природністю. Від думки при відверті Юліні загравання і фантазію, що так можу зробити і я – на обличчі застигла гримаса, мов після неспілого лимона. 

– Вибач, заговорився в вашим охоронцем. А ти чого така невесела? – застав мене з цим виразом Влад. В руках він тримав сріблястий чайник. Віктор, наш охоронець, був як і Агнеса – мов з іншого століття. І в своєму будиночку-вагончику користувався тільки цим чайником, не признаючи електро-варіантів. 

– Та… задумалась щось. 

– А я думав, за шторками засумувала! – Влад усміхнувся так невимушено, що від усмішки не втрималась і я. 

– Ага. За шторками!

– Взагалі добре, що пожежа кухнею обмежилась. Бачив картини у вас… – погляд Влада враз змінився, наче на сонячне небо хмарки найшли, – Дуже дорогі. Гарний смак у тебе, Марі! – а тепер поглянув так, наче бачив і мене, і мій обман, мов прочитану книгу. І нащо я йому збрехала? А тепер треба гнути цю лінію. 

– Я… не дуже розбираюсь в мистецтві. Картини чоловік купував. Колишній чоловік! – швидко виправилась. 

– Тоді у нього був гарний смак. І не лише на картини! – жартома накрив мою руку своєю, та вмить, мов обпікшись, забрав і пішов чаклувати з чайником. 

За кілька хвилин аромат екзотичного чаю заполонив кухню. З чаєм та посудом він теж вправлявся дуже швидко. 

– Ти такий профі в усьому? – вирвалось в  мене несподіване питання. 

– Профі? Та годі тобі! Хіба в басейнах. А з електрикою ось, бачиш, і не розібрався! 

– Зате розібрався з наслідками. Боюсь уявити, що могло б трапитись без тебе!

– Бери чай! – підсунув Влад до мене ароматну чашку. – Отже, виходить, ти в нас самотня мама двох малюків в величезному будинку і з дорогими картинами? – пильно подивився на мене.  

– Виходить… – спробувала з'їхати з теми я. – А ти вправний рятівник басейнів? –  брехати більше не хотілось, але… куди ж вже тікати. 

– Типу того. Колись займався плаванням. Майже професійно, але травма, реабілітація… Довелось змінити професію. 

– Кардинально…

– Всі зміни мають бути такими! Якщо одні двері закриті, то треба шукати інші. 

– Філософська думка. 

– Я її позичив! До речі, не хочеш прогулятись на вулиці? – несподiвано запропонував Влад. 

– Хочу! – надто вже швидко я погодилась на цюпропозицію. Виглядало так, наче тільки її й чекала, але… ми ж з ним за відвертість, так? 

Вечірнє прохолодне повітря відразу заповзло під легку кофтину. І Капітан-Чистота виявився ще й капітаном-уважністю, тож швидко накинув мені на плечі свою, трішки пропахлу димом та миючими засобами куртку. 

– Ти завжди такий швидкий? – усміхнулась я. 

– Тільки коли мова про порятунок від холоду! – невимушено відповів. 

Таак, тут оте “дій!” точно не пройде. Влад миттю розкусить. Але й віддавати його в хижі лапки Юлі не хотілось. Бо ж, я знаю свою подругу. Якщо вона вже щось надумала – йтиме напролом. Хоча… Влад не такий простий, як здається. З чого я взагалі вирішила, що він їй “віддасться”?

Власне, як і мені… Може, вдома його чекає родина, дружина. Такі чоловіки - на вагу золота...

Доки я брела поряд з ним в полоні своїх не надто веселих думок, приємну для стомлених конспектами, димом і наглядом за малими очей напівтемряву, несподввано прорізали фари авто. Це мене трохи здивувало, бо ж район наш був порівняно новим, а будинок Марі стояв поодиноко і трішки віддалено. До нас наче ніхто приїздити не мав, Агнес повинна прибути вранці, до сніданку. Цікаво, хто ж це тоді?...