5. Приємно познайомитись!

Не те що я дуже готувалась до приїзду цього “Владика на годину”, та волосся все ж нарешті вимила, висушила та уклала, створюючи легкий візуальний безлад. Мейк теж підправила. А перед тим вилила баночку липкого противного жовтого “лизуна” в басейн. Тільки от він на дно геть іти не хотів. Лежав та колихався такою собі медузкою. Ну нічого, поплаває, та й втоне!

А я тим часом пішла шукати номер Влада. 

Голос у Аполлона по телефону виявився ще приємнішим, ніж вживу. 

– Слухаю! – по-діловому відповів він. – Капітан Сенченко на звязку! 

– Капітан? – підвисла я. – Вас турбують з будинку на Лісовій 5. Тут басейн…

– Лісова пять? Басейн? – отепер підвис і Влад, – А, басейн! Звісно! Капітан-Чистота до ваших послуг! 

Від цього “капітана-чистоти” я ледь не розсміялась, та змогла таки втримати свій телефонний покер фейс. 

– О, тут така неприємність… Сток знову не працює, а діткам треба плавати… 

– Так, зрозумів вас! Скоро буду! 

***

Отже, Аполлон тепер ще й Капітан-Чистота! Ну що ж, навіть мило! – подумала, насолоджуючись променями осіннього сонця. Вирішила почекати його на вулиці, доки Юля займається з малими. 

І Влад не підвів, вже за п'ятнадцять хвилин біля паркану пригальмувало таксі. 

– Привіт! – усміхнулась йому так, наче то й не я щойно намагалась потопити ту жовту субстанцію в басейні, щоб він мав собі роботу на найближчі півгодини. 

Рятівник басейну в стильних джинсах та шкірянці виглядав, наче зірка якогось бойовика. Ще зброї і бандитів не вистачало! Ох, якби ж я тільки знала, що навіть в думках треба бути обережною! Бо… іноді вони матеріалізуються… Але про це я думатиму потім. А зараз – повністю забула, що викликала Аполлона для виявлення недоліків, а не задля власної візуальної насолоди. 

– Знов біда? – усміхнувся у відповідь Влад. – Не переживайте, зараз виправимо! 

– Я вас проведу! Бо потрапите на очі малим шибеникам – і вони вас вже не відпустять. 

– Мені навіть цікаво з ними. Але так, не довго, – ну от, з недоліками знову прольот! Він до всього ще й чесний та відвертий! Не те що я, що вирішила вдати власницю чужого будинку та ще й чужих дітей! 

– А ось і наша проблема! – вказала на басейн. І… зависли ми тепер обоє.  

Капосний “лизун” розтікся по воді блідо-жовтою не надто приємною на вигляд плівкою. Збоку це було схоже на… краще не буду говорити на що. 

– Оу… а воно… забило… і там сиділо, а тепер от, не сидить! – пролепетала я, відчуваючи, як обличчя запашіло жаром. Хоча, яке там жаром, вже й Влада перевіряти не хотілося, я від сорому ладна була крізь землю провалитись! 

Та Влад абсолютно спокійно на цю красу відреагував і мій стан розцінив по-своєму. 

– Дітки знову погрались? Не переживайте, це не страшно, зараз ми все виловимо. Тут справ на пять хвилин! Тільки… можете мені будь ласка принести рушник, боюсь з берега все не клюне. 

– Рушник? А, зараз я! – зізнаюсь, навіть зраділа, що можна наодинці по дорозі нагору, до шафи, порозказувати собі, яка я дурепа! 

Басейн в домі Марини знаходився на мінусовому поверсі. Простіше кажучи, в підвалі, що давало йому можливість функціонувати увесь рік. З підігрівом, звісно. Хоч одна панорамка стіна з сонячної сторони прогрівала воду ще й сонячним промінням. Вже не знаю, ким був її колишній, та часу і грошей на малих він не шкодував. 

З рушником по східцях вниз я злетіла вже майже без хворобливого свого рум’янця. Та недовго, ой як недовго протрималось моє обличчя блідим!

Аполон цього разу в одних лише спортивних боксерках воював з непривабливою плівкою. Частина її вже плавала у відерці, іншу він “доловлював” якоюсь дивною штукою, схожою на сачок для метеликів. 

– Марі, подайте, будь ласка рушник, – долинув до мене голос, та відреагувала я не відразу.

Здається, його тіло було ідеальним... М'язи не виглядали штучними і перекачаними, однак були в тій формі, коли їх хочеться відчути під своїми руками. На плечах, спині, пресі… І краще не опускатись поглядом нижче, бо ті кляті мокрі боксерки здається, нічого не приховують, а, навпаки, підкреслюють! 

– Рушник? Ага, рушник, точно! – пролепетала я та підійшла знову на край басейну. На щастя малих поряд не було, тож цього разу впасти туди я можу хіба під впливом його чар. 

– Вибачте за мій вигляд, – винувато посміхнувся капітан Аполлон, чи то пак, капітан-Чистота. – Я просто був на іншому завданні, не взяв з собою термоодягу. Не думав, що доведеться, знову купатися!

– Що ви! Все добре! Я рада, що ви виловили ту… заразу! 

– Це ще не все. Нам доведеться почекати, доки вода стече у сток, та перевірити, чи все працює. Хтозна скільки тієї… субстанції потрапило в стоки. 

– О, так, звісно!

– Складете мені компанію? І я б не відмовився від фену, якщо не складно… Мені ще їхати, тож не хочу в мокрій білизні. 

– Я б вам свою запропонувала, та не знаю, чи є такий розмір. 

– Вашу? Емм, навіть не знаю… Тут справа не лише в розмірі! – розреготався Влад, змушуючи мене почервоніти вже втретє.