1. "Там дядя пав в басейн!"

– Ма! Ма! – заволали малі шибеники і я зі стогоном підвелась з шезлонгу, куди тільки но сіла. Ну що там ще? Ні секунди спокою! 

– Там дядя пав воду! – поважно повідомила мені Еріка. Вона досі говорила трішки гірше за братика, а моя сестра Марина, її справжня “Ма”, на жаль свого часу не приділила достатньої уваги, щоб це виправити. 

– О боже! – здається, я без особливих емоцій це сказала, певно, почало діяти моє заспокійливе, яким я завжди запасаюсь, виконуючи роль няні для цих двох малих шибеників. 

Але подивитись, що там, все одно ж треба, бо "дядю" викликала мені Марина, а раз я в її будинку за тимчасову господиню, тож певно й за цього "дядю" відовідаю. 

“О боже”, довелось повторити вдруге.

Вже про себе. 

Бо з басейну виходив справжній Аполон! 

Високий, наче зітканий з м'язів та магнетизму! По розкішних плечах і кам'яних грудях скочувались краплинки води… Все це – в променях сонця, що заходило! Ну картинка ж! А може, я ще сплю? Чи це в мене галюцинації від перевтоми? Сподіваючись, що він не помітив, як я кілька разів моргнула, перш ніж підійти ближче. 

Величезний дім з басейном, кілька авто в гаражі і двоє милих, але дуже капосних близнят Ерік і Еріка – багатство моєї старшої сестри Марини. Воно дісталось їй від колишнього чоловіка іноземця, який і назвав малих досить екзотичними іменами, а потім зник у пошуках нових почуттів. 

Я так і застигла з розкритим ротом на краю басейну, а коли почула позаду “Ма! Дивись, як я вмію!” – було вже пізно. Маленький, але до біса важкий електричний “мерседесик” малого шибайголови влетів бампером мені під коліна, і інерція, зробивши свою справу, закинула мене просто в воду до Аполона. Звісно, не відразу, бо по дорозі я встигла прокричати щось незрозуміле і “граційно” помахати руками, як сполохана чайка. 

Міраж пройшов, коли холодна і брудна вода потрапила в ніс і очі. Повітря відразу не стало, холод скував рухи! Я спробувала якось вибратись, та судомою від різкого перепаду температур всі мої спроби враз перекреслило. 

“Тут мені й кінець!” – промайнула думка, та в ту ж мить чиїсь сильні руки підняли мене ледь не з самого дна, куди я благополучно тримала курс.

– Ти жива? – низьким приємним голосом спитав мене Аполон, на чиїх руках я зараз лежала, мов ганчірочка.  

– Кхм! Живм! – прохрипіла я.  

– Тримайся міцніше, зараз підсаджу тебе! – сказав, а за мить ці ж руки розвернули мене обличчям до драбинки басейну, а потім перемістившись на мою, хм, п’яту точку підсадили так легко, наче я важила не більше малих Еріки чи Еріка! А я точно знаю, що до падіння була важчою малих п’ятирічних пакосників!

Потім, я ще довго відчувала легке поколювання там, де були ці величезні долоні. Але то потім, бо зараз треба було знайти малих бісенят та пояснити, що так робити не можна! І до ладу себе привести! 

Але, як виявилось, наше знайомство з цим грецьким богом, тільки почалося…