Епілог

​Яна : 

​Ранок мого весілля не був схожий на класичні кадри з кіно. Жодних істерик стилістів чи криків «де мої туфлі?». Я прокинулася від того, що Барон лизнув мене в ніс, а Соня, вже вдягнена в пишну жовту сукню, намагалася примостити на моєму ліжку величезну коробку з піцою.

​— Яно, прокидайся! Дядько Марк сказав, що наречена не може йти під вінець голодною, бо в неї не буде сил сказати «так»! — Соня сяяла яскравіше за сонце, що заглядало у вікно нашого (вже нашого!) особняка.

​Я засміялася, підтягуючи до себе шматочок піци «Чотири сири». Це було так у стилі Марка — порушити всі правила заради мого комфорту.

​За годину я вже стояла перед дзеркалом. Моя сукня не була білою. Вона була кольору слонової кістки з тонкими золотистими нитками, які переливалися при кожному русі. Артем зайшов до кімнати, поправивши свій перший у житті справжній метелик.

​— Ти виглядаєш… нормально, — він намагався бути серйозним, але я бачила, як блищать його очі за скельцями окулярів. — Я перевірив систему безпеки в саду. Журналістів немає, дрони збиті, а Белла заблокована в усіх соцмережах. Можемо виходити.

​Я взяла його за руку. Мій маленький захисник.

​Марк : 

​Я стояв біля вівтаря, встановленого прямо посеред нашого саду. Жодних закритих залів, тільки небо, дерева і сотні жовтих повітряних кульок, які розгойдувалися на вітрі.

​Моя мати, Олена Миколаївна, сиділа в першому ряду. Вона тримала за руку батька Яни, і вони про щось жваво розмовляли. Хто б міг подумати, що власниця сталевої імперії та скромний вчитель історії знайдуть спільну мову? Але в цьому домі магія траплялася на кожному кроці.

​Коли залунала музика — не класичний марш Мендельсона, а та сама мелодія, під яку ми з Яною вперше малювали на стіні — я відчув, як перехопило подих.

​Вона йшла до мене по дорожці, засипаній пелюстками жовтих троянд. Соня бігла попереду, розкидаючи блискітки, а Артем гордо вів Яну під руку.

​У цей момент я зрозумів: весь мій успіх, усі мої мільйони були лише декораціями. Справжнє життя починалося тут і зараз.

​Коли Яна зупинилася поруч, я взяв її за руки. Вони трохи тремтіли, і я стиснув їх, передаючи свою впевненість.

​— Пане Громов, — прошепотіла вона, посміхаючись крізь сльози. — Ви пам’ятаєте, що в контракті написано про «вічне кохання»?

— Там написано, що розірвання контракту неможливе за жодних обставин, — відповів я так само тихо. — І що штраф за сумний вираз обличчя — мільйон поцілунків.

​Священник почав церемонію, але ми не чули слів. Ми дивилися одне одному в очі. Коли настав момент обручок, Барон, на нашийнику якого була закріплена маленька подушечка, важливо продеформував до нас. Соня допомогла йому, і ми обмінялися кільцями.

​— Оголошую вас чоловіком та дружиною! — пролунало над садом.

​Я пригорнув Яну до себе і поцілував її так, ніби від цього залежало обертання планети. Навколо вибухнули хлопавки з конфеті, діти закричали «Ура!», а Барон видав такий гучний гавкіт, що його, мабуть, почули в сусідньому районі.

​Вечір : 

​Бенкет був найвеселішим у світі. Жодних довгих промов про політику. Ми їли піцу (так, Марк таки замовив її для всіх гостей!), танцювали босоніж на траві, а Артем влаштував неймовірне світлове шоу за допомогою своїх дронів.

​Коли гості почали розходитися, ми вчотирьох сіли на сходах тераси.

​— Дядьку Марку, — Соня притулилася до мого плеча, засинаючи. — А тепер Яна завжди-завжди буде з нами?

— Завжди-завжди, маленька, — я обійняв Яну за плечі, відчуваючи тепло її тіла.

​— Знаєш, тату, — раптом сказав Артем (це було вперше, коли він назвав мене так, і серце в моїх грудях зробило сальто). — Ти зробив правильну інвестицію.

​Я подивився на Яну. Вона дивилася на зорі, і в її очах я бачив увесь свій світ.

​— Так, сину, — відповів я. — Найкращу в житті.

​Ми сиділи в тиші нічного саду — мільйонер, кур’єрка і двоє дітей, які стали однією справжньою сім’єю. Жовта стіна у вітальні чекала на нові малюнки, а попереду було ціле життя, повне хаосу, сміху і безмежного кохання.