7

Лілія

Вечеря, як мені здалося, всім сподобалася.

І Мишеняті, і Богдану. З'їли все і дуже швидко. Шкода, що м'яса було не так багато. Наступного разу обов'язково з'їжджу в місто і накуплю там продуктів... Були б тільки гроші на покупки. Може, позичу в господаря будинку або виканючу у свого банку підвищення кредитного ліміту на картці. Важко щось планувати, коли ти без джерела доходів. Ще й на шиї в незнайомого чоловіка сидиш, далеко від рідного краю. З дитиною дошкільного віку.

До слова, Маша виснажилася, втомилася. І під кінець того насиченого дня заснула міцним сном. Прийняла душ і засопіла рівним ритмом. Тож я відстала від Мишеняти, вкрила її ковдрою. Вимкнула світло.

Спальня була гарною, зручною. Богдан виділив нам чудову кімнату. Постіль була чистою, пахла випраними простирадлами. Усе м'яке, біле. Ліжко повнорозмірне, з комфортабельним матрацом і такими ж ніжними подушками. Сама б завалилася спати, як Машка, але хотілося змити з себе бруд і сльози після розлучення. Тому переодяглася в махровий чоловічий халат, взяла два рушники, що лежали на комоді. Взяла із собою про всяк випадок телефон. І спустилася вниз, щоб прийняти ванну.

Богдана десь не було. Чи то з машиною возився, чи то з собакою. Бачила його у дворі через вікно. Ну й чудово. Я не заваджу йому, а він не завадить мені.

Набрала гарячої води, додала гелю для пінки. Увімкнула приємну музику на смартфоні. Хотілося розслабитися і полежати у воді, ні про що не думаючи.

Раз — і зачинила двері зсередини. Два — зняла халат і повісила на гачок. Три — зібрала волосся гумкою, щоб не мочити завчасно. І залізла в королівську ванну з фаянсу. Усе було таким добротним, монолітним. Якісним. Ніякого тобі чорного металу, вкритого шаром хрому. Ніяких дешевих пластикових мильниць або зламаного тримача для рушників. Таке відчуття, що оснащення ванної було новим. Хоча підозрюю, що просто не звикла до якісних речей. А от для Богдана це норма.

Досі не можу повірити, що він офтальмолог. Очний лікар. З лікарями я ще не зустрічалася. Ну, тобто не мала такого неофіційного спілкування. Було дуже цікаво дізнатися, що він за людина. Бо перше враження просто шикарне. Молодий, симпатичний, самотній. Гарний будинок у мене по сусідству. Так легко порозумівся з Мишеням. Добрий до домашніх тварин. Є машина, надійна робота. І він явно не бідний.

Як же тут не зітхнути від зашкалу відповідальності. Таке відчуття, що потрапила в казку. Такий рідкісний, реально казковий шанс усе змінити. Коли одні двері зачинилися, а інші — навпаки, відчинилися. І він такий класний...

— Ой, — вирвалося в мене, коли раптово стало темно. Взагалі. Хоч око виколи. Нічого не видно. — Кхм... Гей! Там зовні хтось є?! Мишенятко! Ти вимкнула мені світло! — Але голосу Маші я не чула. Стояла тиша. І це здалося моторошним. — Богдан?! Бог... дан...?

Мені в голову почали лізти різні нехороші думки. Ми далеко від дому, в натуральній глушині, далеко від міста. У незнайомому будинку з незнайомою людиною. Звідки мені знати, що він не маніяк якийсь? Коротше, я заметушилася і почала навпомацки збиратися. Вилізла з ванни, намагалася знайти рушник, але від незвички тільки натикалася на полиці й вже щось скинула на підлогу. Аж раптом почула кроки за дверима.

Засувка клацнула. Звук ручки, що опускається. І відчинення дверей.

О боже! Господи! Я ж гола стою!

Так і не знайшовши рушника, щоб обернутися, я не придумала нічого кращого, окрім як повернутися у ванну. І дуже спішно. Так поспішно, що розплескала воду. Але головне, що він не побачить мене голою.

— Оу... — зніяковів Богдан, стоячи на порозі з ліхтариком у руці. — Лілія. Вибачте. Я не знав, що тут зайнято. Просто руки хотів помити. А тут ви...

— Так. Я ванну приймала. І тут раптом світло зникло. Ви не в курсі, випадково, чому так сталося? Якась аварія? Це в усьому будинку немає?

— У всій Демидівці, — відповів він. — Таке тут не рідкість. Усе ж передмістя — не місто. Якщо центру не вистачає потужності в годину пік, то забирають у селищ.

— Це якось нечесно.

— Є трохи. Але я вже звик. У мене ж генератор є. Тільки заправити його потрібно, палива там мало... Це займе якийсь час. Зачекаєте, поки я сходжу в гараж і під'єднаю дроти?

Я трохи замислилася. Була рада, що він не маніяк. І просто вирубили світло. Тим паче що можна навіть полагодити за допомогою генератора. Стало спокійно на душі. Хоча якась незручність через те, що я лежу оголена у воді, а поруч стоїть чоловік, з яким я на ви — вона тут явно витала в повітрі.

І все ж я переборола страх. Не захотіла, щоб він ішов. Залишав мене одну в темряві. Адже хто його знає — раптом ще собака сюди прибіжить і почне гавкати або шкребтися до мене. А то й зовсім відчинить двері зубами, лапою — не знаю. Забіжить до мене і плюхнеться у воду.

— Богдан! — гукнула я його, вже коли він вийшов і хотів зачинити двері ванної.

— Так?

— Зараз уже пізно, я втомилася. Та й ви, напевно, втомилися. Давайте я вже так домиюся. Ви просто ліхтарик залиште. Або я знайду свій телефон і увімкну на ньому світлодіод.

— Та скільки тої користі — від вашого світлодіода, — сміявся Богдан. — У мене є дещо краще. — Він зник у темряві. Пошарудів чимось у коморі. І за кілька хвилин прийшов зі свічником. У ньому сяяв запалений гніт. Приємне жовте світло, як на романтичних фотографіях. Де ти лежиш у ванні, вкритій густою білою піною. Грає тиха музика. А поруч — горять свічки. — Давайте я поставлю ближче, щоб ви бачили, де мило, а де шампунь.

Він схилився над ванною, щоб дотягнутися до її протилежного кінця. І прекрасно міг бачити ноги в прозорій воді. А може, навіть і не тільки ноги. Тому я прикрилася руками. Накрила і груди, і живіт. Словом, було вельми й вельми ніяково. Навіть пікантно. Але Богдана, як мені здається, такий розклад анітрохи не бентежив. З упевненістю лікаря, до якого прийшла на прийом дівчина, він приніс ще дві свічки й розставив їх по периметру ванни. У повітрі пахло паленим воском. Потріскували гноти. Ванну осяяв серпанок затишного і ніжного світла, ніби захід сонця над морем.