6

Лілія

Не брехатиму, я була сама не своя від думки, що господарюю в чужому домі. Адже це не моя кухня, не мої продукти. Тут узагалі все не моє. Події були спонтанні, все розвивалося занадто швидко, щоб обміркувати. Але я чітко розуміла — ще вранці я була дружиною Кирила, а тепер я абсолютно вільна. І є як мінімум один чоловік, якого я можу приємно здивувати гарною вечерею. Ну як гарною? Просто спробую приготувати щось із запасів у холодильнику.

Що тут у нас? Так... Є яйця — беремо їх. Лотка буде достатньо. Якщо Богдан слідкує за здоров'ям і полюбляє білкову їжу, то я можу зварити трохи яєць, нарізати, посипати сіллю і чорним перцем або ще якоюсь приправою. Тертою зеленню, наприклад. Чудово. Що ще?

Салат, зелена цибуля, петрушка. Огірки й помідори. Чудово. Вийде легкий літній салат. Заправлю його соняшниковою олією... Ні, не соняшниковою — її в Богдана немає. Але є оливкова. Так навіть краще. Салат з оливковою олією.

Тепер потрібно щось серйозніше, ніж салат і закуски.

На верхній полиці лежить шматочок м'яса. Схоже, що це яловичина. Шикарно. Сподіваюся, це не для улюблениці Марго. А то ж він так носиться з цією собакою. Думаю, що це м'ясо купувалося для господаря. А якщо ні, то нехай песик пробачить — цей шматок телятини надто добре пахне, щоб віддавати його тварині.

— А! — підскочила я, коли зачинила дверцята холодильника і побачила перед собою ту саму звірюгу. — Боже правий! Як ти сюди проникла?!

Марго сиділа посеред кухні й дивилася на мене голодним поглядом. Вірніше, це мені спочатку так здалося — що увага прикута до мене. Але насправді псина не зводила своїх моторошних очей із телятини.

Я її не віддам. Навіть і не думай.

Але вона думала. Безумовно думала. Бо смачно облизнулася і заскавуліла.

Що ж. Це добре. Добре, що поводиться культурно і не нападає на мене. Сховаю-но м'ясо подалі, а то ж може дістати зі столешки. Лапи довгі, висока. Жах як незвично, що тварина на кухні. Як вона сюди пробралася взагалі? Не могла ж Марго натиснути на ручку і відчинити вхідні двері. Чи могла?

Стоп. Схоже, я все зрозуміла. З кухні на задній двір вів чорний хід, і в ньому були спеціальні собачі дверцята. Ну або люк. Я не знаю, як правильно. Через нього наша дівчинка й увійшла.

Гаразд. Удам, що я її не помічаю.

— Ти ж не будеш мене ображати, вірно?

Господи, ну що за маячня? Розмовляю з твариною.

— Гав! — відповіла Марго. І від цього собачого баса я натурально підскочила на місці. Схопилася за серце.

— Не треба так, будь ласка. Ми з тобою в одному човні. Я не чужа. Адже ти нюхала мою руку і все повинна розуміти. Твій господар сам велів мені перебувати тут і приготувати для нього вечерю. Ти ж не хочеш, щоб він розсердився і помер з голоду? — Марго набрала повітря в легені й голосно чхнула. — Ну ось і добре. Я так і думала. Ти ж любиш господаря? Любиш свого Богдана, правда? Він у тебе гарний. Хороший. Добрий. Гуляє з тобою. Ти з ним бігаєш, так? Це добре. Але ти мене до нього не ревнуй і не кусайся, добре? І тоді я буду тебе чимось підгодовувати смачненьким. Ага? — Марго сиділа на п'ятій точці й активно облизувалася. Відчувала запах яловичини й чекала від мене не тільки слів, а й справи. — Ну добре-добре! Я дам тобі трошки, але тільки трохи! Тому що ти велика і можеш зжерти весь шматок — я знаю. Але ж нам теж потрібно щось їсти... Ось, — відрізала я маленький шматочок, що складався з прошарку жиру. Це їй не шкода віддати. Нехай проковтне і піде. — На. Їж.

Я підкинула м'ясце — пітбулиха його спритно хапнула на льоту. Просто проковтнула. Клац зубами — і все. Нема того жирчика уже.

Боже, як же це моторошно. Не кішку годувати — це вже точно. Гаразд. Треба братися за готування, а то скоро Богдан і Мишеня приїдуть. А вечеряти нічим.

Загалом, я зробила поздовжні надрізи в м'ясі, полила його соєвим соусом, додала спецій і трошки лимона. Нехай полежить так трішки, а потім поставлю його в духовку. Хочу запекти. Печена телятина з правильним соусом і овочами — шикарний задум. І ситно, і швидко. Гляди й Мишеня поїсть за компанію з Богданом. Бо вдома її чорт змусить. Самі лише бутерброди з ковбасою та сиром. Ага. І солодке, звісно. Куди ж без нього. Без усіх цих тістечок, печива, згущеного молока. Давно намагаюся прищепити їй любов до здорової їжі, але в підсумку ми просто скандалимо на рівному місці.

Але тепер — жодних поступок. Готуватиму тільки смачну корисну їжу. Новий будинок, нова кухня, нова я. Чим не нове життя? Ага. Воно саме — нове життя.

А поки телятинка маринується, ми візьмемо трохи яєць. Наберемо води в каструльку. Й...

В ту мить я відчула дещо моторошне і страшне. Воно було мокрим і холодним. Торкнулося моєї щиколотки, від чого я підскочила і голосно крикнула.

— А! Що за чорт?!

Марго торкнулася мене носом — і я впустила яйця. Вони безславно впали на підлогу і розбилися. Розтеклися по плитці сумними плямами оранжевого кольору.

Чорт. Як же шкода зіпсованих продуктів.

— Це все через тебе!

Але Марго, мені здається, була задоволена. Виляла коротким хвостом і задоволено злизувала яйця на підлозі. Невже вона знала, що так буде? От же підступна скотина... Утім, може, вона просто хотіла мені подякувати за подарований шматочок м'яса? А я злякалася. Психанула. Випустила яйця.

До речі, час би вже й м'ясо відправити в духовку.

Було дуже приємно щось готувати на цій кухні. Хороші умови. Шафи були виконані в строгому монохромному стилі. Поєднання білого і чорного. Така елегантна простота простежувалася скрізь. Чорні фасади шафок — білий мармур стільниць. Чорні стільці — білий обідній стіл. Була тут і барна стійка з келихами. Але келихи ці були, швидше, для безалкогольних напоїв. Оглянувши холодильник і шафи, я ніде не виявила ні горілки, ні вина, ні пива. Отже, Богдан не п'є? Це незвично. Але особисто я такий підхід схвалюю.

Алкоголь ще нікого не зробив щасливим. А ось хороша їжа творить чудеса. І ми ж прекрасно знаємо, який найкоротший шлях до серця нормального чоловіка — через його шлунок. Якщо приготую і при цьому не зганьблюся, то все пройде вдало. Якщо вже так вийшло, що я не можу йому платити за оренду житла, то треба хоча б задобрити господаря їжею.