1. Вимоги партнера

АРС

Дивлюся на свого заступника і не можу повірити в те, що чую. Якого милого? Ми ж у п’ятницю все узгодили з Рудольфом Шульцом. Якого хріна він сьогодні висуває нові умови? А може, це мені зрання причулося. Може, це я на нервах, бо моя шалена подруга мені всі печінки за ніч з’їла. От і я чую жахастики. Ще плекаю надію, що це невдалий жарт Олега.

Відкидаюся на спинку крісла і, труснувши головою, наказую.

— Олегу Степановичу, повтори. Сподіваюся, це такий прикол...

— Ні, Арсене Богдановичу, на жаль, це не прикол. Шульц переглянув свої вимоги. Він відкладає підписання партнерської угоди на три місяці і дає вам шанс за цей час стати сімейним чоловіком, — заступник переводить подих і продовжує. — Бо Рудольфа насторожує порожня графа у пункті вашої анкети про сімейний стан. Для нього це не Ок. За словами Шульца, успішний чоловік має бути успішним у всьому. Для нього сім’я на першому місці. Для нього це принципово.

Важко видихаю. Стискаю на мить перенісся, міцно зажмуривши очі. Дідько б його побрав, того Шульца з його принципами. Та яка до біса різниця, одружений я чи ні... Я вже десять років у бізнесі. Моя компанія у десятці найкращих. Що йому іще не так?

Підіймаюся та йду кабінетом. Нерви здають. От мусить бути западло. Як з одного боку все добре, то з іншого запара. Дістало.

Підійшовши до вікна, з хвилину дивлюся на місто, яке кипить своїм життям внизу.

З відчаєм розумію, що проти правил Шульца я піти не можу. Мені потрібне це партнерство. Бо це перше моє партнерство із закордонними партнерами. А мені шалено хочеться вийти на новий рівень у бізнесі. Це буде шаленим бонусом моїй компанії. Тому так чи інакше я буду змушений прийняти умови Шульца. Тільки як я їх виконаю, поняття не маю.

Видихаю і оглядаюся на свого заступника.

— Гаразд, Олеже, можеш йти, — знову зітхаю, бо голова тріщить. — Будемо щось думати. А ще скажи Оріяні, хай принесе мені каву.

Заступник, лише кивнувши головою, йде, а я знову прикипаю до міста, що вирує внизу. На дворі літо, гадав, поїду із Златою на відпочинок, та партнерство з Шульцом перекреслило всі плани. Я хочу цієї співпраці, тому змушений працювати.

Кліпнувши, покидаю свої невтішні думки, бо вже за мить чую, як двері, які щойно зачинилися, відчиняються знову.

— Арсене Богдановичу, а Оріяни іще нема...

— Як нема? — різко оглядаюся. А потім різко зиркаю на годинник.

Десять хвилин одинадцятої. Робочий день почався ще годину тому. І от де її чорти носять? Може, язика чухає у відділі кадрів? Ну нехай но вона мені тільки з’явиться.

Олег знизує плечами, а я розлючено хитаю головою. Відпускаю заступника і підходжу до столу, беру мобільний та набираю свою підлеглу. Але мій дзвінок одразу скинуто.

Триндець. Це що ще за зухвальство? Ну це вже в ніякі ворота. Я цього терпіти точно не буду. Набираю ще раз номер підлеглої, але тепер абонент поза зоною. Ну дуже добрий день! Фиркаю подумки. Кидаю телефон на стіл і подумки фиркаю: я звільню її до біса.

Набираю повні легені повітря і, видихнувши, кладу руки у кишені штанів. Понеділок почався жахливо. Здається, на мене посипалися всі неприємності й одразу. Не те, що Віка образилася, бо я не купив їй кабріолет, то ще й Шульц вирішив нерви зробити своїми принципами.