Глава 18

— Ти чекаєш на дзвінок? — запитує Нік, киваючи на телефон.

— Ні, просто… хвилююсь трохи. Син залишився в номері з Макаром. Раптом він захоче мене побачити.

— Ми недалеко, — заспокоює мене Нік. — Ти будь-якої миті зможеш повернутися.

Я киваю й тягнусь до склянки з коктейлем. Сьогодні вирішую обмежитися безалкогольним мохіто. Роблю великий ковток і силоміць змушую себе відвернутися від підглядання на екран. Зрештою, якщо син прокинеться, я навряд чи пропущу дзвінок, тому що на мобільному увімкнено вібрацію.

— Наша прогулянка ще в силі? — цікавиться Нік.

— Так, звісно.                            

— Тоді я попрошу рахунок.                            

Розрахувавшись, Нік подає мені руку і, стиснувши долоню, веде мене на вихід.

Дорога до моря займає якихось кілька хвилин неквапливим кроком. Нік іде трохи попереду, я за ним. Говоримо про найближче майбутнє. Я з жалем наголошую, що ще не знайшла себе після пережитої творчої кризи. Нік розповідає, що йому довелося стати на чолі компанії, оскільки його брати відмовилися від збиткового бізнесу.

— Коли виноробня перейшла від батька до нас, ніхто не хотів нею керувати. Брати вважали, що для підняття бізнесу потрібні великі вкладення, а я не побоявся. У мене були гроші, та й у братів також. Вирішив, що можна спробувати. У результаті моя компанія зараз постачає напої до багатьох закладів островів.                                                        

— І що твої брати? — питаю з цікавістю. — Не намагалися відвоювати шматочок успішного бізнесу?

— Намагаються. Ось уже рік, як вони не облишають спроби довести своє право на володіння виноробнею в частці зі мною.                            

— Вибач, не хотіла тебе зачепити.                            

Я замовкаю і стискаю губи, хмурюся.                            

— Все нормально, Олю. Це життя. Ми з Агнією боремося й не припинимо.

— Агнія тобі допомагає? Вона просто не розповідала, чим займається.

— Так, коли мені були потрібні гроші на розвиток, вона мені допомогла. Продала кілька вілл на туристично-привабливих островах і дала мені гроші. Я взяв її співвласницею, щойно бізнес рвонув угору.                                                        

— На Агнію так схоже, — я усміхаюся.

Ми з нею познайомилися випадково. Я потрапила в майже безвихідну ситуацію. У мене вирвали гаманець із рук, а телефон розрядився. Я не могла дістатися додому, тому що не було грошей на проїзд, а Агнія мені допомогла. Я їй дала свій номер і попросила передзвонити наступного дня. Вона зателефонувала, але не для того, щоб нагадати про повернення грошей. Агнія попросила про зустріч і запросила мене до кафе. Ми розговорилися й зійшлися характерами. З багатьох людей навколо, які бачили мене, спантеличену, зупинилася й запропонувала допомогу тільки вона.

— Так, вона розповідала, як ви познайомилися.

— Вона говорила про мене, та мовчала про тебе. Я взагалі не знала, що в неї є брат. І, як виявилося, не один.                                                        

— У сестри велике серце, але вона неохоче розкривається. Її часто зраджували.

— Вона така сильна, — захоплююсь нею. — Ніколи б не подумала, що в її житті були люди, здатні її засмутити.                                                        

— Вони є в житті кожного з нас, — зауважує Нік. Потім киває на лежаки, що стоять під навісом, і запитує: — Може, посунемо їх ближче до води?

— А можна? — запитую із сумнівом.                            

— Чому ні? Ми потім приберемо їх назад.                            

Я погоджуюсь.                                                        

У цьому готелі власний великий пляж із комфортабельними широкими лежаками. Я випробувала один із них одразу після приїзду. Вдень туристи витягували їх прямо на пісок, але зараз вони були охайно складені під навісом один на одного. Я озираюсь. Бар на пляжі ще працює й офіціант бачить, що Нік дістає лежаки, але нічого не каже й не намагається нас зупинити. Отже, можна.

Встановивши лежаки за кілька метрів від моря, Нік запрошує мене приземлитися на один із них, що я й роблю. Кілька хвилин ми лежимо, просто насолоджуючись прибоєм та зоряним небом. Легкий вітерець змушує зіщулитися, я обхоплюю себе руками.

— Змерзла? — помічає моє тремтіння.                            

— Ні, просто тут несподівано свіжо.                            

— Хочеш, йди до мене, — запрошує, киваючи на лежак.

Він достатньо широкий, ми помістимося вдвох, але я хитаю головою. Відмовляюсь. Після випадку на яхті вирішую не давати Ніку хибних надій. Він мені дійсно подобається, але вступати з ним в інтимну близькість у найближчому майбутньому до моїх планів не входить. Мені приємно з ним спілкуватись, цікаво фліртувати. Я почуваюся жінкою вперше за довгий час. Гарною та бажаною. Але поки що не впевнена, що готова до більшого.

— Я кваплю події, так? — м’яко помічає Нік. — Поруч із тобою важко стримуватись. Давно не зустрічав таку жінку, як ти.