Глава 16

Ближче до обіду настрій у всіх покращується. Син на мене більше не злиться, Макар не зачіпає Ніка жартами. Ми мирно співіснуємо на яхті. Насолоджуємося сонцем, морським повітрям та віддаленістю від туристичної суєти.                              

Нік знає бухти, де не буває туристів. Тут неймовірно гарно й безлюдно. Скелі навколо й вода така прозора, чиста, насиченого блакитного кольору. Око не відірвати. Я роблю кілька фотографій Тимофія та крадькома сина з Макаром. Він не бачить, тримає Тіма на руках, усміхається.

Я нізащо не покажу йому це фото.                             

Потім фотографують мене. Нік зі свого та мого телефону, хоча, чесно кажучи, на його мобільному я воліла б світлини видалити. Згадую одну неприємну ситуацію й не можу заспокоїтись. Прошу Ніка видалити фото.                                                          

— Тримай, — він простягає мені мобільний, заздалегідь знявши блокування. — Можеш зробити це сама.                                                          

Я беру телефон із його рук, заходжу до галереї та видаляю свої світлини. Стираю їх із нещодавно видаленого. Коли підіймаю голову, щоб віддати мобільний Ніку, його поряд не виявляється. Озираюся, зазираю на палубу, але його там немає. Іду вглиб яхти. Ніка знаходжу в каюті.

— Вибач, якщо образила тебе проханням.

— Все гаразд, я розумію. У тебе немає причин довіряти мені.

— Не в цьому річ, просто…

Я замовкаю, згадуючи, як три роки тому мої відверті фото потрапили до мережі. Нічого жахливого, я там у гарній спідній білизні, але було неприємно. Я ніколи так не фотографувалася для соціальних мереж, тому коли один із читачів надіслав мені мене, я була шокована. І навіть не одразу зрозуміла, де й ким були зроблені ці фото.

А от коли зрозуміла…                             

Стало неприємно і якось навіть недобре.

З Мейсоном у нас були хоч і нетривалі, але стосунки. До першої близькості ми місяць спілкувалися й ходили на побачення в ресторани, кіно, галереї. Нам було добре разом і останній, кого б я запідозрила, був він. Завжди усміхнений, спокійний, урівноважений та уважний. Мені було з ним цікаво, я відчувала, що мене розуміють і підтримують. Мейсон був художником. Людиною творчою, як і я. Останнє, про що я думала — що мене можуть підставити.

На момент публікації фото ми з ним уже не перебували в стосунках. Розійшлися спокійно, без скандалів, я навіть сказала б, друзями. Потім було неприємно, але я це пережила. Й ось після того, як Нік кілька разів клацнув мене на свій телефон, я згадала цю ситуацію. І захотілося видалити фото.

— Я б ніколи… — каже Нік після моєї розповіді, притягуючи мене до себе. — Якщо для тебе це так важливо, просто не робитимемо фото. Немає проблем.

Я видихаю. Зізнаватись у такому чоловікові — складно. І я б, мабуть, не зізналася, якби не ці фото та здивований вираз обличчя Ніка після прохання їх видалити.

Двері в каюту прикриті. Ми знаходимося тут самі, і я вловлюю змінену навколо атмосферу майже миттєво. Нік обіймає мене сміливіше, притягує до себе за талію, дивиться у вічі. Напевно, так, як це робить він, не вміють робити наші чоловіки. Просто не вміють, у них це генетично не закладено, а він… він немовби фліртує поглядом, показує свою в мені зацікавленість. Я її шкірою відчуваю.

Мені хочеться відповісти йому взаємністю, але я поки що не можу. М’яко відштовхую Ніка й говорю, що нам варто піднятися на палубу. Він не заперечує.

Коли виходжу, виявляється, що нам уже накривають обід. Мила дівчина ставить на стіл тарілку з рибними стейками й, усміхнувшись мені, прямує на кухню. Макар фотографує Тимофія на палубі. Я йду до них, щоб покликати до столу.                             

Приблизно за десять хвилин усі разом збираємося за столом. Розмовляємо напрочуд дружно. Навіть жартуємо, підколюємо одне одного. Тимофій закінчує їсти першим. Йому з нами нецікаво, значно веселіше лежати на носі яхти й дивитися на безкраю поверхню води. Син майже одразу проситься на палубу, і я його відпускаю.                             

— Тільки на матраци, — говорю йому. — До поручнів не підходь.

Син обіцяє слухатися й тікає. Макар простежує, щоб він розмістився на матрацах і сідає на своє місце. Я мовчу, проте розмовляють чоловіки. Вони, на мій подив, знаходять спільну мову. Їх обох цікавлять інвестиції. Тема, у якій я зовсім нічого не розумію, проте слухати мені цікаво.

Макар радить Ніку розглянути якусь криптовалюту, говорить про ризики у відсотковому співвідношенні та про можливість її продати, а я сиджу з розкритим ротом. Тільки зараз повністю усвідомлюю, наскільки Макар змінився. Як сильно подорослішав. Виявляється, весь цей час він був для мене тим самим Макаром із минулого. Його теперішнього я майже не знаю.

Пів року тому життя зіштовхнуло нас у клініці пластичної хірургії, тож я мала можливість оцінити його професіоналізм. Зараз я пізнаю його з нового, зовсім незнайомого мені боку. З боку бізнесмена, успішного чоловіка. Він чудово в цю роль вживається. Тримається чудово. Видно, що в темі, що обговорюється, розбирається.                             

Від розмов мене відриває Тимофій гучним криком:

— Мамо, дивись!