Казковий сюрприз.

Усі в класі зібралися святкувати останній день школи. Столи розставили так, щоб зробити один цілий загальний стіл. Були солодкі соки, декілька різновидів цукерок, фрукти, і ще бутерброди з ковбасою та сиром. Все як завжди, просто, нездорово, і дуже смачно майже для всіх. 

Учні почали розсаджуватися по групах, бо так усі сиділи зазвичай. 

- Не дотягнусь… Ліє, дай мені, пліз, помаранчевий сік.

- Тримай. Я також буду. Налити?

- Авжеж! Дяка. - Катя почала смоктати сік через соломинку — Все ж таки на які подарунки ти чекаєш? Окрім найважливішого.

- Я хочу телефон, дуже! У тебе є, а я навіть подзвонити не можу. Так би могли якось частіше бачитись. Це сумно що ми живемо в різних селах, було б класно поруч жити.

- О, я також хочу, щоб тобі телефон подарували. А я хочу одного костюма гарного. Такий білий з великими зеленими квіточками. Я в ньому була б найгарніша!

- Ти вже найгарніша, Катю. Навіть без цього костюма. 

- Хочу і все тут! Що не можна? - засміялася вона.

Атмосфера в класі була пречудова, усі вже перекусили, та почався смішний балаган. Його швидко зупинила вчителька та запропонувала її улюблену гру “Еліас”. Дехто був щасливий від такої ідеї, а хтось недуже. Так чи інакше, через годину всі почали прибирати клас, а потім розійшлися або роз’їхалися по домівках.

Лія жила майже поруч із домом. Декілька хвилин пішки. Вона майже бігла до хати що скоріше прибратися та прикрасити ялинку. Їй хотілося казкового настрою та цих маленьких новорічних дрібниць. Коли Лія зайшла додому щастю її не було меж.

- Бабусю! Ти приїхала!- вона міцно обійнялася з бабусею — Мама не казала що ти приїдеш. Ти залишаєшся на свята? Скажи що “так”, будь ласка!

- Так, рідненька, залишаюся аж на місяць. Усі свята буду з вами — бабуся також  посміхалася та обіймала онуку.

- Це казковий сюрприз!

Бабуся нашої мрійниці не була старою. Слово “бабця” їй би не підійшло. Їй було трохи за п'ятдесят і вона мала чудовий вигляд. Чорне фарбоване коротке волосся, світла шкіра стан якої виказував на ще досить молодий вік, пишна фігура та приємне усміхнене обличчя. Усмішка була особистою рисою Надії, бо колись вона прочитала у книзі Дейла Карнегі що навіть коли тобі сумно ти можеш почати усміхатися і настрій покращиться. 

- Я вам таке з Києва привезла. Зараз трошки посиджу та будемо міряти. Сукні, туфлі, смаколики на новий рік. 

- Ба, я зараз перевдягнуся та хочу прикрасити вже ту ялинку та гостьову залу. Допоможеш? Підкажеш як гарніше буде? 

- Так, авжеж, люба. Але я впевнена ти й сама впораєшся, в тебе добрий смак!

Лія вже декілька років дуже сумнівалася у своїх рішеннях, навіть зважаючи на те що це були буденні дрібниці. Саме тому слова бабусі її дуже підбадьорили.

По телевізору грала новорічна весела музика. В усіх був піднесений настрій. Їм прийшлося разом зробити гірлянду яка не працювала, і піти до магазину купити більше блискучого дощику. 

До нового року залишався ще тиждень, але ялинка вже була готова, а це найважливіше. Зазвичай ялинку не прибирали аж до кінця лютого, бо вона мала стояти на Ліїн день народження. Це була така негласна традиція.