Глава 5.

- Я тобі вчора казав - у нас існує чітка ієрархія. Нас може бути певна кількість. Як у грі в шахи, наприклад. Поки на шахівниці є Месія, інший не з'явиться. Поки їхній Месія живий, Ліліт не може народити іншого. А поки  він сидить у нас під замком, він не може творити всілякі... капості. 

Свят з Лукою сиділи на залитій вранішнім сонцем кухні, пили каву та розмовляли про важливе. Вчора ввечері Святобор таки наполіг на необхідності відпочити та відмовився відповідати на запитання Луки. "Завтра, все завтра. Це довга розмова", - сказав він. Тож зараз він намагався якомога зрозуміліше пояснити, що відбувається навколо Ореста.

- Дуже важливо тримати паритет. Інакше буде порушена всесвітня рівновага. Таке вже траплялося. Коли Ісуса не стало, "щенячому" Месії було двадцять чотири роки. Десь з двадцяти років ми перестаємо так швидко старіти, як всі інші. До цього ми мало відрізняємось від звичайних людей. Це період фізичного та ментального формування, дозрівання. Отож, двадцять чотири - це вік, коли семііми вже в повній розуміють, яким саме даром володіють та роблять перші кроки. Ще не впевнені. Але напрямок руху вже визначено. Через цього клятого Адольфа, цього вилупка Ліліт, пролилися ріки крові по всій планеті. От кому дуже пасує це їхнє прізвисько "щеня"! Гавкав, як собака! Тьху на нього!

- Адольф? Гітлер чи що? Їхній Месія - Гітлер? - здивуванню Луки не було меж.

Свят мовчки кивнув. Лука аж присвиснув.

- Так він живий? Отже, це ви його вивезли підводним човном? В Аргентину наче люди говорять.

- Чого тільки люди не говорять. Тільки декілька семіімів, які охороняють його повсякчас, знають, де він знаходиться. Я не серед їхнього числа, як ти розумієш. Але ми не про те. Поки Єва виношувала нового Месію, нашого Ореся, паритет було порушено.  Це плюгаве "щеня" змогло підкорити собі думки та волю багатьох людей. Розумієш, йому довірилися мільйони людей. І ти знаєш, чим це все закінчилося. Моря, якщо не океани крові; гори трупів; ріки сліз. Одним словом, планета змінилася. І не на краще.

Свят відсьорбнув вже холодної кави. Орест, що досі все ще дрімав у сусідній кімнаті, прокинувся та покликав тата голосним аґуканням. Лука швидко підвівся та пішов забрати малого. Свят взявся готувати йому сніданок. 

Не встигли погодувати малого, як повернулася Діна. Вона з самого рання відлучилась кудись у дуже важливій для їхнього захисту справі.

- О, привіт, соколики! - звернулася вона до хлопців. - Вже повставали? Оббігла район біля нашого будинку. Наче поки все тихо. Але відчуває моє серце, це не надовго. Треба шукати безпечніше місце. Святе, у тебе щось є?

- Чому ти мене весь час питаєш? Тільки-но хоч щось дізнаюсь, відразу розповім.

Лука глянув на Свята та запитав:

- Святе, я не розумію, якщо ти Світовид, тобто ясновидець по-простому, то чому ти не можеш просто подивитися, що там буде далі та підкоригувати наші дії? Ти можеш подивитися, що там роблять "щенята", що вони собі задумали?

- Не все так просто. По-перше, майбутнє - це не стала величина. Вона залежить від рішень людей, які вони приймають щосекунди. Світовид може побачити тільки те, про що вже прийнято остаточне рішення. Може підглянути в загальному за майбутнім. Але знову таки, коли вже сформована загальнолюдська тенденція до розвитку того чи іншого сценарію. Ти повинен зрозуміти одну просту річ. На Олімпі нікого немає. Все навколо люди, звичайні "сапіенси", роблять самі. Своїми мізками, своїми руками. Самі створюють той світ, у якому живуть.  Та закладають основи того, у якому будуть жити їхні діти. І так з покоління в покоління.

Свят замовк та поглянув на Луку, чи той розуміє його. Наче так, розуміє. Тож, Святобор додав ще декілька уточнень.

- Крім того, навіть коли Світовид щось там бачить, наприклад, місцеперебування людини, яку вони шукають, йому потрібно за допомогою помічених деталей здогадатися, де саме знаходиться це місце. Такий собі квест. Розумієш? Ну, побачить Шарлотта цю кімнату, в якій ми зараз знаходимось, але їй потрібно якимось чином допетрати, де саме вона знаходиться. Але затримуватися довго на одному місці не можна.

- Так що ж нам тепер, весь час бігати від них? Невже немає ніякого безпечного місця, де Орест буде в безпеці? - запитав Лука.

- Сподіваюсь є. Таке місце саме готує Єва. Але нам потрібно протриматись, доки вона не повідомить нам, де саме це місце. 

Лука, як завжди при згадці про Єву, ожив та зацікавився.

- Скажи, Святе, що, дійсно ніхто з семіімів ніколи не бачив свою матір?

- Так. Це правда. 

- А батьки семіімів? Вони теж? … Запитаю прямо. У мене є шанс ще хоча б раз побачити її?

- Я не знаю. Не хочу тобі подавати надію. На моїй пам'яті такого не траплялося.

Лука відчув раптовий біль. Наче вкололи чимось дуже гострим в саме серце. Він сумував за Євою щодня, щоночі, щосекунди. Кожен раз вдихаючи повітря він сумував за нею. А особливо, коли дивився у вічі свого сина. Адже там можна було побачити таку ж глибоку прекрасну синь з золотистими зірочками, наповнену неземним світлом, що й у його матері. А ще його посмішка. Це була її посмішка. Їхня посмішка.

Його роздуми перервав голос Діни:

- Гей, Соколе, не сумуй! Знайдемо ми тобі гарну дівчину. Звичайно, такої як наша мамця у Всесвіті більше немає. Вона як-не-як богиня. Але щось вигадаємо. Не пропадати ж такій симпатюлі, як ти!