Глава 4

Далі вони їхали мовчки, кожен у своїх думках. 

Лука переварював отриману інформацію. Не кожен день тобі говорять, що, виявляється, ти кохався з богинею та зачав Месію. Він звичайно читав про щось таке ще у школі, коли проходили міфи давньої Греції та Риму. Але де та давня Греція разом з Римською імперією, а де він? Подумати було про що.

Свят розмірковував, як би так розповісти Луці основні поняття їхнього світу, щоб той все ж йому повірив та перестав вважати їх божевільними фріками. Подумати було про що.

Діна думала, як та де найкраще заховати малого з його хамовитим татусем, аби вберегти від тих клятих песиголовців. Все явно вказувало на те, що на них влаштовують облаву. Подумати було про що.

І лише маленький Орест лишив свої думки при собі.

Про всяк випадок намотавши декілька хаотичних кіл містом та не помітивши нічого підозрілого, Діна привезла їх у типовий спальний район Києва. У той, що з нових. Де багатоповерхівка стоїть на багатоповерхівці. Всі вони досить схожі між собою. Самі мешканці цих кам'яних джунглів попервах плутаються та не можуть віднайти шлях до своїх помешкань. На те й робила ставку Діна. 

Свят пішов у сусідню кімнату, щоб наодинці зосередитися та спробувати "подивитися, як там наші "друзі” гавкітливі". Лука з Діною тим часом накрили нашвидкуруч стіл тим не хитрим харчем, що його встиг  взяти з собою Лука. В першу чергу погодували Рестика. Вклали на ліжко засинати. Хвилин через двадцять повернувся Свят. Нарешті, всілися до столу самі. Повечеряти та поговорити. 

- Ну, що там, Святоборе? - поцікавилась Діна.- Як "щенята"? Землю носом, певно, риють, нас шукаючи? Взяли слід?

- Поки нічого певного. Рити, то вони риють. Це, як то кажуть, "до ворожки не ходи". Показало мені Шарлотту. Знаєш, що цікаво? Біля неї крутився не тільки Мінамото, а й старий інквізитор Томас, коли він уже здохне!

Лука переводив погляд від однієї до другого. Та, врешті, дочекавшись паузи у їхній розмові, сказав:

- Шановні, як з вами цікаво! Щиро прошу вас - продовжуйте. Головне, не переймайтесь, що я досі нічого не розумію. Хоча про що я! Ви й так не переймаєтесь! Так, Святоборе? - в'їдливо звернувся він до Свята. - Завжди думав, що ти Святослав. Що ще за "щенята"? Хто така та Шарлотта й ось всі ці інші… інквізитори?

Свят дочекався поки він закінчить та сказав:

- Я зараз спробую пояснити. 

Він хвилинку помовчав, збираючись з думками та врешті почав свою розповідь.

- Колись давно, десь так три тисячі років тому, на цю планету якимось чином занесло дві дивовижні істоти. Для зручності та за тисячолітньою звичкою ми називаємо їх богинями світла та темряви. Одна створює світло та гармонію. Це наша матір Єва. Інша напускає  морок та сіє хаос. Це Ліліт. Кажуть, вони рідні сестри, але це не точно. Ми мало про них знаємо. Тільки те, що вони самі бажають нам повідати та наші спостереження. 

Від Єви та Ліліт пішло два клани напівбогів. Але самі ми себе називаємо семііми (від лат. semi + грец. ημι - напів). Бо оце "напівбоги" воно якось… - Свят на секунду замовк, підбираючи слово, - претензійно чи що. Нащадки Єви, тобто ми, називаються Світлоборці (або в просторіччі "світлячки"). А ті, кого виродила Ліліт - сини Темряви (або просто "щенята"). Наші два клани абсолютно ідентичні за своїми можливостями та вміннями, але от наші прагнення у цьому світі геть різні. 

Світлоборці - сприймають себе в першу чергу, як людей, створюють нове для розвитку людської цивілізації, прагнуть миру, справедливості, гармонійного співіснування усіх живих істот. 

Сини Темряви - сприймають себе в першу чергу, як богів, вважають себе вищими над іншими за правом народження, прагнуть господста, влади. 

Наша боротьба вічна  і покликана принести рівновагу. 

Приблизно раз в століття кожна з богинь народжує дитину. Це відбувається так рідко, тому що для того, щоб виплекати сутність кожної такої дитини потрібно багато часу. До того ж чим вища за рейтингом сутність, тим більше часу на це потрібно. Але про це згодом. Коли приходить час, богиня обирає підходящого батька споміж людей. До них свої критерії кожного разу. Але всі вони повинні бути фізично міцні, бо були випадки, коли чоловіки гинули під час Зачаття. Єва дуже серйозно та трепетно ставиться до своїх обранців. Готує їх поступово, намагається завдавати якомога менше болю. Наскільки це можливо, звісно. Ліліт не особливо переймається цим. У неї дотепер, трапляється, чоловіки помирають. Хоча це погано для дитини. Все ж батько у перші роки дає підтримку та силу, адаптує до життя у реальному світі. Матері ніколи не зустрічаються з дітьми. Достеменно ніхто не знає, але існує думка, що це дуже небезпечно для життя дитини. Але з певного віку вони починають розмовляти зі своїми нащадками. Коли самі бажають. 

- Тобто, ви ніколи не бачили Єву? - перебив Свята Лука.

- Саме так, - підтвердив Свят. 

- Продовжуй, прошу, - задумливо сказав Лука.

- Кожна така дитина народжується зі своїм особливим даром. Найбільше - Творців, потім йдуть Воїни-Захисники, потім - Герої, потім - Цілителі, потім  - Маги, потім - Світовид або Ясновидець, потім - Месія. 

Нас ніколи не було більше ніж шістнадцять відразу. Та й щоб був, як то кажуть, "повний комплект" трапляється вкрай рідко. Також, ніколи не буває семіімів певної категорії більше, ніж може бути за правилами народження. Так, наприклад, Творців може бути не більше п'яти; Воїнів - трьох; Героїв, Цілителів та Магів - лише по двоє, а Світовид та Месія - ексклюзивно в одному екземплярі. Логічно, що поки живе попередник, семіім з тієї ж категорії не з'явиться. Розумієш? Наприклад, я - Світовид. Отже, поки я живий, іншого ясновидця у нашій компанії не буде.