Глава 3

Не те, щоб Лука був зовсім нетямущим. Звичайно, він здогадувався, що з появою у його житті Єви, це його звичайне людське життя докорінно змінилося. До їх зустрічі все було абсолютно зрозуміло.

Лука з мамою та сестрою жили в невеликому містечку, затишному та домашньому. Поки там була мамця. Її не стало, коли Лука вчився на другому курсі. Серце. Зараз у батьківській хаті хазяйнує старша сестра Мирося зі своєю сім’єю. Через постійний брак часу він буває в них вкрай рідко. Але коли приїздить відчуває справжній душевний спокій. Тільки там його, як повітрям, огортає сімейним затишком.

Батько його був слідчим прокуратури. З чесних. Він загинув, коли сину було три рочки. Згинув у вирі буремних дев’яностих. Для маленького Луки батько був, ніби супергерой на вічному завданні, на сторожі спокою світу. Коли хлопчик вчився в середніх класах, країну заполонили комікси про супергероїв. Супермен, людина-павук, капітан Америка, людина-блискавка. Купа всього, заморишся перелічувати. Усі вони нагадували малому про батька. А найбільше Супермен. Потім хлопчик виріс. 

Після школи Лука поїхав до столиці, вивчився та отримав диплом бакалавра факультету спорту та менеджменту провідного університету України в цій царині. 

Хлопець з дитинства серйозно займався спортом. Ще в молодших класах сам записався на секцію з боксу. Його не хотіли брати, казали: «Підрости, малеча!». Переконав. І понеслося. Найрізноманітніші єдиноборства; спаринги зі «старшими товаришами»; фізична підготовка, коли з усією серйозністю тягаєш важезне залізяччя; обов’язкові ранкові пробіжки в будь-яку погоду. Щось робив самостійно, щось із тренером. Були, звичайно ж, і змагання, медальки-грамоти там всілякі, іноді призові.

У великий спорт Лука не рвався. Мріяв відкрити свою власну тренажерну залу — продуману, професійну, зручну та грамотно укомплектовану. Тому й обрав саме спортивний виш. Закінчив та, аби набратися досвіду, пішов працювати тренером у популярний київський спортивний клуб. Столиця зустріла його привітно. Справи йшли чудово! Хлопця помітили та оцінили. Замовлень мав вдосталь. Незабаром перейшов на свій хліб, як персональний тренер. Уже почав серйозно обмізковувати, як краще розвиватися далі, створювати щось своє. Але трапився 2014 рік. Революція, війна.

Лука майже не вагався. Військкомат, передова. З огляду на його фізичну підготовку, потрапив до десантно-штурмових військ. Влився в колектив, наче так і треба, наче там і був. Підписав контракт. Тільки-но почув, що набирають до щойно створеного елітного спецпідрозділу, добір у який проходять лише 10 % кандидатів, відправив анкету. Три тижні селекції, двадцять один день на межі власних можливостей і Лука серед тих десяти відсотків.

Він відчував себе серед побратимів, як у Бога за пазухою. І той дійсно багато років беріг його. Нічого серйозного. Повертався неушкодженим із пекла, коли здавалося немає ні шансу. Але того разу Господа, мабуть, хтось відволік і Лука "помер". Принаймні так говорили йому потім медики, які надавали першу допомогу. Ніхто не вірив, що з такими пораненнями можна не те що повністю одужати — вижити. Крім Єви. 

Так само як вона зникла в нікуди, тоді вона з’явилася з нізвідки. Досі ніхто не знає, як вона опинилась у госпіталі. Але після того, як вона вперше присіла біля його ліжка та поклала йому руку на чоло, Лука стрімко пішов на поправку.

Усі навколо думали, що вона його дівчина. Адже, днювала та ночувала біля його ліжка. Лука не заперечував та нікого не переконував у зворотному. Навпаки, йому було дуже приємно, що люди сприймають їх як пару. Адже, вона була така… неземна. Чарівне видиво! Вона була схожа на сонце. Де б вона не з’являлася, усі повертали за нею голови, як соняшники за сонцем. Коли Єва хоча б на хвильку відходила від Луки, для нього все навколо наче занурювалося в безпробудний лячний морок. А коли поверталась, він завжди згадував світанок на грецькому острові Санторіні в невеличкому містечку Ія, де він був у відпустці, ще коли працював тренером.

Не так багато в цьому світі речей, які його так вразили. Хлопець добре пам’ятав своє майже релігійне почуття блаженного трепету та захоплення, коли стояв на вулиці давнього містечка та дивився на цю красу. Уявіть! Кілька хвилин до світанку. Ідеальна тиша в ранковому сонному містечку. Вона буквально відчувається шкірою. Сонце ось-ось з’явиться на блідому біло-блакитному небі над біло-блакитним містом. Коли воно, нарешті, визирає з-за гори, відбувається мало не вибух світла — усе навколо освітлюється майже моментально. Світ змінюється миттєво. Прозоре тремтяче новонароджене світло заполоняє буквально все. Кальдера вулкана та все навколо просто залиті рожевим світлом світанку. Неймовірна, аж до сліз благоговіння, краса! Ось так і з Євою.

Після такого страшного поранення Лука отримав виписку про непридатність до служби по стану здоров’я та був звільнений із лав збройних сил. За інших обставин це, можливо, був би болючий удар. Але тепер, коли поруч була Єва, Лука весь час почувався щасливим. Вона була його життям, його повітрям, його сенсами, його релігією. Усе інше не мало ніякого значення. Коли вона поїхала від нього після того, як він почав видужувати, Лука мало не збожеволів. Його більше смерті лякало те, що він її більше ніколи не побачить. Незабаром у його палаті з'явився добрий друг Єви, “найкращий у світі лікар”, як потім вона йому пояснила. І справді, за його допомогою Лука дуже швидко почав відновлюватись. Коли лікар зробив свою справу та поїхав, до палати Луки повернулось його сонечко. Євина присутність була найкращими ліками. 

Після лікарні вона повезла його далеко в гори. Відновитися. Вони залишили автівку у дуже приємних людей в останньому селі перед величезним лісовим морем, що розкинулось на схилах гір на довгі кілометри. Єва повела його у, як вона сказала, "одне дивовижне місце, де тобі точно стане краще." Він хотів їй відповісти, що йому вже дуже добре. Хотів сказати, що поруч з нею для нього не має жодного значення, де він знаходиться. Поруч з нею для нього і в пеклі буде рай. Але він тільки посміхнувся їй та покірно пішов за нею.