10

— М-м-м, яка тепла вода! — вигукнула Дея, по кісточки заходячи в море.

— А яка прозора! — вигукнула Даша, забігаючи у воду в довгому сарафані.

— Ага, це ви ще далі не заходили! — бризкаючи на нас усіх теплою водою, вигукнув Андрій. — Гайда купатися!

Всі за його командою побігли у воду. Ми скидали свої речі прямо на ходу, не думаючи, який потім вони матимуть вигляд. 

Тепла вода ніжно торкалася моїх п'ят, кісточок, колін. Марат не відпускав мою руку і зовсім не соромився того, що ми з ним разом.

— Ти прекрасна! — заходячи зі мною на глибину, ніжно на вухо прошепотів мені коханий.

Метелики пурхали в моєму животі так ніжно, як тільки могли це робити. Мені не хотілося відпускати руку коханого ні на мить, саме так я і робила.

— А тепер шампанського! — голосно вигукнула Даша, простягуючи мені щойно відкорковану пляшку з ігристим напоєм.

На диво, я не пручалася їй і прямо з горла відсьорбнула веселого напою. Я робила ковток за ковтком так жадібно, як тільки могла це робити. В мені наче відкрилось друге дихання, і я, ніби то була не я, висмоктала майже півпляшки ігристого напою на одному подиху.

— Ого, подруго, я не впізнаю тебе! — весело защебетала Даша.

За мить я віддала їй пляшку не відчуваючи ні краплини сорому за свою ненаситність.

Ми з Маратом знову зайшли в море прямо в одязі. Ми відбилися від наших друзів і просто стояли по груди у воді і дивилися в очі одне одному.

— В тебе дуже гарні очі, — ніжно торкаючись гарячими губами моєї щоки, прошепотів Марат.

Моє серцебиття пришвидшувалось щосекунди і я розуміла, що хочу, аби він продовжував свій солодкий щебет.

Цілуючи мене щоразу пристрасніше, Марат пробуджував у мені раніше невідомі почуття й бажання.

Взявши мене за руку, він пішов до берега, чим мене трохи засмутив, адже мені так подобалися його ніжні дотики.

— Я від тебе шаленію! — цілуючи мене в мочку вуха, шепотів коханий.

Відкинувши всі свої страхи та невпевненість, я просто довірилася йому. Мені не хотілося подумки робити п'ять кроків вперед і я просто довірилася почуттям.

Я не зчулася, як ми опинилася в будиночку Марата. Він засипав мене поцілунками та компліментами. Я танула на очах, немов крижана бурулька під впливом сонячного проміння.

— Ти тільки скажи, і я спинюся! — повертаючи мене до реальності, пристрасно бурмотів Марат.

— Не треба, — прохрипіла у відповідь я, розуміючи, що назад вороття нема.

Його губи опускалися все нижче й нижче, а руки ставали дедалі сміливішими та впевненішими. Спочатку на підлозі опинився мій сарафан, а потім поступово зліз суцільний, такий немодний купальник.

— Я маю тобі дещо сказати, — відчуваючи нестримну пристрасть і бажання, промовила я.

— Уважно слухаю! — відірвавшись від моїх губ, серйозно промовив Марат.

 — У мене це вперше! — впевнено сказала я.

— Тобто? — зазирнув мені у очі коханий. — Ти хочеш сказати, що жодного разу не була з чоловіком?

— Так, все вірно, — пригортаючись до коханого відповіла я.

— Я не очікував такого зізнання, — ніжно цілуючи мене в щоку, промовив чоловік. — Я можу спинитися.

— Не треба, — прошепотіла я.

— Ти впевнена, що цього хочеш? — хриплячим від пристрасті голосом, запитав Марат.

— Так! — зітхнула я, відчуваючи як пересихає в моєму горлі.

Вже за мить я поринула в міцні, пристрасні обійми коханого, про які ще вчора не могла навіть мріяти. Він був такий щирий та ніжний, і цим ще більше притягував мене до себе.

Вихідні біля моря були казковими. Ми з Маратом не розлучалися ні на мить. Ці два дні були найкращими в моєму житті. Марат був до мене дуже ніжний та уважний, і я жодного разу не пошкодувала, що довірилася йому.

По поверненню назад ми постійно були разом. Я й подумати не могла, що мені так пощастить.

Якось, зустрічаючи мене після зміни в кафе, Марат запитав:

— Віко, мої батьки знають про нас.

— Неочікувана заява, — зупинившись посеред тротуару, збентежилася я. — І що вони?

— Хочуть познайомитися з тобою в неформальній обстановці, — посміхнувся Марат.

— А це не зарано? — стурбовано запитала я.

— Вибач, але я не хочу їх обманювати, адже вони не маленькі і прекрасно розуміють, де я весь час пропадаю. От мені й довелося зізнатися. 

— Здається, це все так швидко. 

— Просто сходимо на вечерю і все! — взявши мене за руки, промовив Марат.

— Ну не знаю… — не розуміючи, що робити з його пропозицією, сказала я.

— Ну, Віко, врешті-решт не заміж же я тебе кличу, ну!

"Краще б покликав" — подумала я, посміхнувшись коханому.

Коли ми дісталися мого гуртожитку, я сказала:

— Хочеш зайти?

— Ой, ні! — заперечливо закивав Марат головою. — Там твоя сусідка знову буде невдоволено на мене зиркати. Не хочу. Інша справа, якби ти жила окремо, — ніжно притискаючи мене до себе, сказав коханий.

Я не знала, що йому сказати у відповідь, адже моєї зарплатні вистачило б лише на зйомне житло. А з гуртожитку ще ніхто не виселяє та й платити за нього небагато. А коли всі на літо роз'їжджаються по домівках, то взагалі прекрасно.

— Дашо, ти не спиш? — заходячи до кімнати гуртожитку запитала я.

— Ні, не сплю! — невдоволено буркнула подружка, що було їй зовсім не притаманно.

— Знову з сусідками шампанське пила? — посміхнулася я, шукаючи в шухляді рушника на душ.

— Ні! — грубо відрізала Даша. 

По її реакції я зрозуміла, що в неї щось трапилось. Обережно присівши біля неї на ліжко, я пригорнала дівчину до себе та запитала:

— Дашунь, що сталося? 

На її пишних, чорних віях кришталиками забриніли сльози, але подруга вперто мовчала.

— Даш, не лякай мене! — стривожено попросила я. — Не мовчи, скажи що трапилося!

Вона продовжувала мене ігнорувати, а у відповідь лише вирвалася з моїх обіймів.

Я не збиралася відступати, але й тиснути на подругу не хотіла. Тому спитала її м'яко: