5

— То ж дозвольте дізнатися ваше ім'я, — окинувши мене зацікавленим поглядом, серйозно сказав Назар Маратович.

— Віка… — почуваючись не у своїй тарілці, насилу вичавила я.

— Не Віка, а Вікторія! — поправила мене матір Марата зверхньо поглянувши у мій бік. — З моїм сином повинна бути лише найкраща дівчина із таким же ім'ям, а не якась там Віка, сумнівного походження. — Поправляючи пишну зачіску з охайно начесаними та заколеними ззаду локонами, крізь зуби процідила Мар'яна, не приховуючи свою відразу до мене.

— До речі, чим ви займаєтеся, Вікторіє, — пильно прямо в очі поглянув на мене батько Марата. Його погляд пройняв мене холодом до самісінького мозку кісток і назад, аж до заціпеніння.

"Ну дурепа з дурепи, для чого було сюди пертися? Навіщо я ляпнула, що є нареченою Марата? А як він відреагує на мою витівку? О, Матінко Божа, яка ж я дурепа! Що їм казати? Як я зараз скажу ректору, що і є та проблемна студентка Кириченко, яка з'їхала в навчанні й висить на волосині в університеті. О, мамо, що ж я накоїла? Як тепер виплутатися з цієї неприємної ситуації?"

— Вікторіє, ви нас чуєте? Ми так і не почули відповіді на поставлене питання! — суворо промовила Мар'яна Бернартівна, грізно поглянувши на мене. — Повторюю запитання: чим ви займаєтеся, і які маєте плани на майбутнє, звісно, крім тих, щоб вискочити якнайшвидше заміж за нашого сина!! До речі, чи не до вас він учора мчав так, що пропустив сигнал світлофора і влетів у зустрічну машину? — насупилася жінка. — Якщо я дізнаюся, що це через вас, я просто розчавлю вас, як блоху, ясно?! — грізно прошипіла владна жінка, яку, як мені здалося, навіть чоловік боявся.

— Я навчаюся на маркетолога і працюю офіціанткою, — тремтячим голосом промовила я.

— Офіціанткою? Серйозно?!  А-ха-ха-ха! — не стримуючи сміху пробурмотів Назар Маратович Назаров. — Оце умора, все життя мріяв, що моя майбутня невістка буде обслуговуючим персоналом.

— У мене просто нема слів! — плеснула в долоні Мар'яна, підкочуючи очі під лоба. — Та як ви взагалі набралися сміливості сюди з'явитися? Не для вас наш Маратик, дівчино, зрозумійте це і змиріться. Ви йому не пара!! І більше попрошу вас тут не з'являтися і не соромти нас перед нашим колом спілкування, до якого вам шлях закритий.

Мені так хотілося наговорити Мар'яні грубих слів, на які вона так заслуговувала. Як можна абсолютно нічого не знаючи про людину одразу ж вішати на неї ярлики, та ще й такі принизливі?! Мені одразу ж пригадалися Дашині слова щодо Марата і його батьків, які не одобрять, якщо він обере звичайну, смертну дівчину. Хай там як, а він звернув увагу саме на мене з безлічі інших красивих та багатих дівчат, а значить — я боротимуся за нього, навіть, якщо його батьки будуть категорично проти мене. Ну що вони мені зроблять? Ну не вб'ють же, а все інше можна подолати, особливо, якщо Марат буде на моєму боці.

— Чому ви вирішили, що я вам не рівня? — сама від себе не очікуючи такої рішучості, впевнено запитала я.

На мій подив, батьки коханого мовчки, ніби на рахунок: раз, два, три, підняли на мене зацікавлені, здивовані очі.

Не даючи їм змоги знову засипати мене своїми ярликами та зневагою, я почала працювати на випередження:

— На маркетолога я навчаюся, бо ця професія мені припала до душі. Офіціанткою працюю, бо не хочу фінансово залежати від батька, а живу в гуртожитку — бо не хочу, аби він контролював кожен мій крок та відправляв зі мною до університету охорону. Я не хочу привертати до своєї скромної персони занадто багато уваги. — сама не зрозумівши до кінця, що кою, я почала на ходу вигадувати історію про занадто заможного та впливового батька. Я звернула увагу, як погляди Маратових батьків змінилися, і вони почали дивитися на мене трохи по іншому. — І, так, — впевнено продовжила я, — батько за моєю спиною ретельно перевіряє тих, з ким я спілкуюся. Я так боюся, що Марат йому не сподобається… — закусивши губу, спеціально обірвала я власну думку вголос.

Я не знала, які не наслідки матиме моя відверта брехня, але мені було прикро те, що до звичайної дівчини без багатих батьків можна так ставитися й витирати об неї ноги, не маючи на це жодного права. — Рада була знайомству, — кинувши фальшиву посмішку в бік Маратових батьків, впевнено промовила я, видаляючись з його палати. 

Всю дорогу я картала себе за те, що пішла до нього, за те, що наговорила його батькам, за те, що підставила його, вирішивши за нього, що я його наречена, хоча, можливо мені все це привиділося, і він хотів зі мною просто по дружньому посидіти, або, що ще гірше — лише затягти мене в ліжко. Я не знала, яка з двох висунутих мною версій є правдивою, але жодна з них мені не подобалася.

Прийшовши до кафе, в якому я працювала, я не помітила нічого такого незвичного, тут все було як завжди: бармен, усміхнені офіціантки, люб'язна адміністраторка на вході та конвеєр клієнтів, які змінювалися один за одним, не запам'ятовуючи нас, як сьогодні висловилася одна вельможна пані — обслуговуючий персонал, а ми, в свою чергу, не могли запам'ятати всіх, хто відвідував наш заклад.

— Щось ти сьогодні рано, — зауважила Еля, яку я мала змінювати ще аж через півтори години.

— Була неподалік у справах, тому вирішила одразу йти на роботу, щоб не набивати даремно ноги, — рівнодушно відповіла я, подумки поринаючи у свої переживання сьогоднішньої ситуації.

— Може ти раніше заступиш, раз уже прийшла, а я раніше піду, бо нічого не встигаю за роботою! Чайові забереш собі, згода?  

— Так, — відповіла я Елі, очі якої вже загорілися від ідеї раніше втекти додому.

Вдягнувши уніформу: коротку чорну сукню з ґудзиками від талії до шиї та білий, атласний фартук маленького розміру, який гармонійно доповнював образ чорної сукні. Єдине, що мені не подобалося в уніформі — це чорні туфлі на підборах. Підбори хоч і були не дуже високими, але вибігати в них 10 годин поспіль було тим ще випробуванням. Господар кафе обґрунтовував це рішення тим, що клієнти і клієнтки повинні бачити гарних офіціанток на елегантних підборах, а не в домашніх капцях.