Примітки

ПРИМІТКИ

Текст "Хроніки" О. Я. Кониського подано за виданням: "Тарас Шевченко-Грушівський, хроніка його життя". Перший том є авторським виданням (Львів, 1898), другий — друкувався по смерті автора (Львів, 1901), а тому містить похибки, що йдуть від неправильного прочитання рукопису видавцями. Прагнучи донести до читача аутентичний текст "Хроніки", упорядник обмежує своє втручання лише тими випадками, в яких ідеться про суто орфографічні відмінності від сучасного написання. Виправлено, зокрема, такі форми слів: отсе — на оце (але залишається се, сього); минї — мені; лунати ме — лунатиме; зросли ся — зрослися; іньші — інші; найвисший — найвищий; осьвіта — освіта; меньший — менший; мягкий — м’який; пятий — п’ятий; пяний — п’яний; вибє — виб’є; кильометр — кілометр; биля — біля; Тарасови — Тарасові, і подібні. Відтворено паралельні форми: ледві//ледве; дак//так; яко//як; побит//побут; збережено написання: крепак, збіж, сем’я, помолити Богу, дійсне, сердешне, салдат, салдацький, мундур, економ тощо. До тексту додається словничок малозрозумілих слів (архаїзмів, діалектизмів).

Прізвища і топоніми збережено, їх сучасне написання вказано в підрядкових виносках. Основні дані щодо згаданих осіб та географічних назв — в іменному та географічному покажчиках.

Доповнення й уточнення до авторських підрядкових посилань, в разі їх неповноти, подаються у квадратних дужках. Додано список скорочень джерел, на які посилається біограф. Часом одне і теж джерело проходить у двох або й трьох варіантах: наприклад, праця М. К. Чалого — "Жизнь и произведения Тараса Шевченка (Свод материалов для его биографии)". — Киев, 1882, — маємо у таких варіантах: 1) Чалий; 2) Свод материалов; 3) Жизнь и произведения Шевченка. Всі вони збережені.

Праця супроводжується примітками двох типів: по-перше, це, так би мовити, ситуативний посторінковий коментар, що має на меті уточнити фактографічний матеріал "Хроніки" — відповідно до сучасних даних, а також вказати джерела цитованих фрагментів — там, де біограф їх не зазначає. По-друге, "персональна" й топонімічна частини коментаря представлені у вигляді іменного та географічного покажчиків, які пропонують значно ширший матеріал, аніж це зроблено у авторському виданні "Хроніки". /608/

Твори Шевченка в коментарях цитуються за виданням: Шевченко Тарас. Повне зібр.творів: У 6 т. — К., 1963 — 1964. Посилання на мистецькі твори подаються в тексті в дужках (том — римськими, сторінка — арабськими цифрами) за виданням: Шевченко Тарас. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1961 — 1963. — Т. VII — X.

Дитинний вік Тараса Шевченка (1814 — 1829)

С. 30. ...Яким Бойко — не відомо мені, якими заходами, — придбав собі Копіїв грунт... — Документальних відомостей про Копія не виявлено. Не виключено, що перекази про нього мають легендарний характер. Григорій Шевченко з родиною переїхав до Моринців у період між ранньою весною (постом) 1810 р. і травнем 1811 р., коли у них (уже в Моринцях) 28 травня народився син Микита.

С. 37. До кого саме і коли саме першим разом почав Шевченко ходити до школи і хто був отой Совгир? — Совгир — за спогадами Петра Микитовича Шевченка, зібраними Д. Ф. Красицьким, це було вуличне прізвисько підсліпуватого кирилівського дяка Павла Рубана, котрий і був першим учителем Шевченка. Тараса віддали до школи 1822 р.; Василя Губського, за сповідними відомостями, в селі тоді взагалі не було; Іван Нестеровський був попом у Кирилівці, але про вчителя-попа згадок немає (Красицький Д. Ф. До біографії Шевченка раннього періоду. — Збірник праць 6 наукової Шевченківської конференції. — К., 1958. — С. 42 — 44). З 1825 р. Шевченко вчився у П. Ф. Богорського.

С. 51. ...якоїсь кучерявої Оксани. — Йдеться про Оксану Коваленко. Якщо перша частина вірша "Ми вкупочці колись росли" (особливо раннього варіанту твору) стосується О. Коваленко, то його фінал відбиває типову долю сільської покритки; справжня Оксана стала заміжньою жінкою із звичайною долею селянки.

Парубоцький вік Тараса Шевченка до викупу з крепацтва (1829 — 1838)

С. 67. ...перебуваючи в Варшаві, Енгельгардт віддав Шевченка в науку до якогось маляра. — Шевченко ніколи не згадував про Варшаву, і ніяких документів, пов’язаних з цим містом, не збереглося; М. Чалий, В. Рєпніна, М. Костомаров, найімовірніше, поплутали Варшаву й Вільно. Вчителем-художником Шевченка у Вільно називають як найпевнішу кандидатуру — викладача малювання Вільнюського університету Й. Рустемаса, а також, гіпотетично, — Й.-Б. Лампі, австрійського художника, який кілька місяців працював у місті. (Найновіші відомості про них див. у праці: А. Непокупний. Балтійські зорі Тараса. ("У Вільні, городі преславнім..." — К., 1989). /609/

С. 68. Він тоді саме спізнався з якоюсь вродливенькою швачкою... — Ядвігою (Дзюнею) Гусиковською.

С. 71. Як вже воно там не було, але навесні року 1831 Шевченко був уже в Петербурзі. — Хоча з петербурзьких газет точно відомою є дата прибуття П. В. Енгельгардта до Петербурга, то й нині залишається питання: чи Шевченко прибув з ним разом, чи невдовзі за ним з іншими кріпаками, чи аж влітку 1831 р., як вважав М. І. Моренець (Моренец Н. Шевченко в Петербурге: По памятным местам жизни и творчества. — Л., 1960. — С. 126); так само не піддаються перевірці різні перекази сучасників про обставини переїзду Шевченка до Петербурга.

Ширяєв — цеховий майстер малярства, людина неосвічена, темна, грубіянської вдачі, скупа, сувора і занадто строга. — Кониський не піддає критичній перевірці оцей белетризований портрет В. Ширяєва з Шевченкової повісті "Художник", малюючи який, Шевченко виконував певне художнє завдання. Між тим В. Ширяєв був одним з кращих майстрів по розписуванню інтер’єру. Шевченко набув у нього такої майстерності, що 1836 р. вже брав участь у розписуванні Великого, Александринського й Михайлівського театрів у Петербурзі, причому сам робив ескізи розписів за вказівками архітекторів.

С. 73. Про першу зустріч Шевченка з Сошенком... — З двох версій цієї зустрічі — за Чалим та за "Художником" (і "Письмом Т. Г. Шевченка к редактору "Народного чтения", переказаним П. Лебединцевим) Кониський вибрав художній варіант; пізніше з’ясувалося, що Шевченко використав тут добре йому відомий епізод знайомства свого друга художника В. Штернберга зі своїм майбутнім вчителем художником М. Лебедєвим (Стасов В. В. Статьи и заметки, не вошедшие в собрания сочинений. — М., 1954. — С. 300). Сучасні біографи схиляються до свідчень І. Сошенка, переказаних М. Чалим.