Тарас Шевченко на другому засланню

ТАРАС ШЕВЧЕНКО

на другому засланню

(17/29 ЖОВТНЯ Р. 1850 — 2/14 СЕРПНЯ Р. 1857).

Молися, сину! За Вкраїну

Його замучено колись!

І плаче серце, оживає

І в тебе, Боже, і в святих

Та праведних твоїх питає:

Що він зробив їм?.. і за що

Його святого мордували,

Во узи ковали?

Воскресни, мамо! і вернися!

В світлицю-хату, опочий;

Бо ти аж надто вже втомилась,

Гріхи синовні несучи.

Т. Шевченко

I

Форт Новопетровський 620, де наш поет карався з 17/29 жовтня р. 1850 до 2/14 серпня р. 1857, був про його тією тюрмою, що вкінець добила здоров’я і задушила його. Тим-то не буде зайвим хоч короткими словами розповісти історію оцієї страшної живої могили.

620 Нині — Форт Шевченко. — Ред.

В Азії на східній стороні Каспійського озера-моря суходіл вип’явся, в озеро двома півостровами: Бузачі, біля затоки Кайдик, а трохи на південь — Мангишлак. З давніх-давен оці півострови, як і взагалі східний берег Каспія, займав скотарський народ киргизи, переходячи з своїми отарами з одного місця на друге широкої, не заселеної хліборобами пустелі. Посовуючи свої межі на схід за річку Урал, Росія стала сусідити з перехожими киргизами. Вважаючи себе носителькою культури і цивілізації з заходу на схід, Росія (звісно — уряд її) спостерегла, що їй судилося сподобити і прикаспійських скотарів своєї культури і цивілізації. А киргизам, яко людям вольним, не призвичаєним до культури народів осілих, хліборобських, зовсім не до вподоби було нове сусідство: якийсь час вони змагалися, /320/ інколи і відбивалися від російської культури, але сила взяла гору і мусили вони стати підданками Росії. Звісно, підбивання киргизів і посування російської межі сталося не з одного разу: воно йшло собі повагом, бо киргизи, цураючись тієї культури і цивілізації, часто ворохобили вже після того, як їх підбито під Росію.

Щоб утихомирити киргизів і викоренити у них ворохобливі заходи, уряд російський, з ініціативи оренбурзької адміністрації, почав будувати на східному березі Каспія форти, себто невеличкі фортеці. Отож і на березі Кайдацької затоки велено було поставити такий форт, найменовавши його Новоалександровським. Осадчі й будівничі, вибираючи під форт місце, не зауважили, наскільки місцевість Мертвого Култука відповідає умовам людського здоров’я. Тим часом вибрана місцевість показала себе такою лиходійною задля здоров’я залоги, що треба було її кидати й шукати де-небудь поблизу іншої. Обібрали Мангишлак, і року 1846 перенесли туди форт, давши йому нове наймення — Новопетровське 621.

Нова місцевість хоча й була трохи ліпше про здоров’я людей, зате була трохи чи не більш ще нудною і сумною. З одного боку було море, а трьома сторонами облягав безкраїй степ-пустеля. Форт збудували на скелі, верстов зо дві від моря. Навкруги ні дерева, ні куща. З ранньої осені до пізньої весни скиглить — гірш голодного сіроманця — східний холодний вітер. "Не приведи, Господи, як там тяжко та скорботно було жити! Нічого не достати, ні купити не можна було. Не було навіть доброї води на питво; мусили люде пити солоновату воду" 622, — розповів Косарєв, що більш 10 років жив в Новопетровському.

От туди-то, до оцієї "живої могили", Обручов і заслав Шевченка. Привезено його до Новопетровського форту, як знаємо вже з попереднього нарису, 17 жовтня р. 1850 623.

621 Мейер, Кирг[изская] степь. — Оренб[ургские] вед[омости]. — С. 51 — 67.

622 Киев[ская] стар[ина]. — 1889. — Кн. III. — С. 570. — і Русск[ая] стар[ина]. — 1891. — Кн. V. — С. 432 — 435.

623 Русск[ая] стар[ина]. — С. 436.

В форті було дві роти (чоловіка сотень зо дві) залоги, чоловіка з 20 офіцерів, лікар, піп; усієї "інтелігенції", беручи не тільки військову, але й цивільних урядників і крамарів, було чоловіка 40 — 50. Крамарі і рибалки жили в слобідці біля форту, а людність військова в будівлях форту. Будівлі форту були: невеличка мурована церква, дім задля /321/ коменданта, гауптвахта, шпиталь та казарми задля офіцерів і жовнірів. Усі будівлі покрашені в жовтий колір. Оце і все. Під горою, ближче до берега, було кілька вірменських крамничок, та ще, звісно, шинок 624.

На форті було десять гармат, звісно — небагацько, але досить про голоручних "ворохобників" киргизів. Одначе останні й не гадали ворохобити. Спокійно пасли отари, через що і залога спокійно перебувала собі: влітку вона муштрувалася та збиралася часом на берег подивитися, як припливе пароход з Астрахані або почтовий човен з Гур’єва. Не багацько, значить, було розваги; а зимою ще менш, бо цілого півроку навігації не було, і з кінця осені до весни крига відрізувала новопетровську людність від цілого світу. Але ж чоловік без розваги не може жити, треба було і новопетровській людності якоїсь розваги: такою розвагою задля більшості і офіцерів, і жовнірів була горілка і гра в карти.

Будемо ще бачити подробиці новопетровської розваги, а тепер спізнаємось де з ким з видатніших людей тієї громади, серед якої опинився Шевченко.

Головою Новопетровського форту був комендант полковник Маєвський, чоловік старий вже, добряга, одинокий 625. Він, каже д. Чалий, "вельми любив Шевченка, приймав його у себе не яко солдата, а яко розумного розмовника і часто кликав його до себе". Хоча б се було і певним фактом, дак такі відносини Маєвського не вельми пільжили Шевченкове . життя в новопетровських казармах, найпаче на перших порах, коли, як каже і Косарєв, "не легке, вельми не легке" 626 було життя Шевченка, а Зарянко додає, що навіть і в р. 1853 Шевченкові жилося вельми тяжко, і ближче начальство поводилося щодо його вельми строго 627.

Хоча б небіжник Маєвський і як хотів пільжити Шевченкові, так же всі обставини склалися так, що Маєвський з своєю пільгою мусив озиратися навкруги і не вельми ширити свою прихильність до безталанного поета.

624 Киев[ская] ст[арина]. — 1889. — Кн. II — С. 299; Кн. III. — С. 571

625 Так каже про його д. Чалий (Киев[ская] ст[арина]. — 1889. — Кн. II. — С. 299); але Іван Мировицький-Єфимовський казав мені, що в Оренбурзі він чув від писаря, що служив за Маєвського в Новопетровському, що Маєвський був удовець, у його були діти, і Шевченко учив їх. Наскільки се певна звістка, не скажу.