Тарас Шевченко на першому засланню

ТАРАС ШЕВЧЕНКО

на першому засланню

(18/30 ЧЕРВНЯ 1847 — 17/29 ЖОВТНЯ 1850 р.)

...Горе нам

Невольникам і сиротам

В степу безкраїм за Уралом.

Т. Шевченко

I

Той п’ятий батальйон Оренбурзького війська, до якого записали Шевченка, перебував залогою в невеличкому повітовому місті-фортеці Орську: сюди і вирядили поета з Оренбурга.

З Оренбурга до Орська 265 верстов (майже 300 кілометрів). Цікава річ: яким робом спростовав Шевченко сей немалий степовий шлях: чи пішки, чи на конях? Виразної певної відповіді — доки що на се інтересне питання — нема: мусимо добути її з тих розкиданих дрібних звісток, які нам трапилися по джерелах.

Спершу Косарєв подав звістку 475, що Шевченка препроводили в Орськ", а потім Юдін 476 додав, що "бригадний командир 14 червня вирядив Шевченка етапним "порядком" (ладом) в команді поручника Почетова 477 в Орськ, куди поет прибув 22 червня". З таких звісток можна б гадати, що поет простовав пішки — і йшов вісім день; але таку гадку нівечить вже сама трудність, йти вісім день без спочину і проходити щодня безлюдним степом під час літньої спеки і духоти по 33 верстви! Нарешті таку гадку зовсім знівечила новіша урядова звістка : начальник етапу поручник

475 Киев[ская] стар[ина]. — 1890. — Кн. II. — С. 130.

476 Русс[кий] архив. — 1898. — Кн. III. — С. 464

477 Почешева. — Ред.

478 Кам[ско]-Волж[ский] край. — 1897. — № 307.

Почетов подав 18 червня за № 957 донесення, що "рядового Тараса Шевченка вирядив до Орська того же /254/ дня". Значить, в дорозі Шевченко був не більше п’яти день: а за такий час вже цілком неможливо перейти 265 верст, щодня б то по 53 версти! Очевидно, що Шевченка з Оренбурга в Орськ повезли кіньми.

Ледве чи можна гадати, що військовий уряд дав свої кошти на переїзд Шевченка поштовими кіньми до Орська: у самого ж Шевченка, річ певна, грошей не було. Але недоста чу грошей легко було уладнати. Тепер вже запевне відомо мені, що з початку червня р. 1847 приїздив до Оренбурга, раніш трохи, ніж Шевченко, Василь Лазаревський 479. Отож він і привіз братові свому Федорові і іншим землякам, які тоді були в Оренбурзі, сумну звістку про долю нашого поета. Ми вже відаємо, як приязно, як щиро Федор Лазаревський і інші українці привітали "рядового" Шевченка. Вже ж, річ певна, що не можна було їм допустити, щоб віщий кобзар України простовав 265 верстов пішки: вони скинулися і дали на ту подорож гроші, і поетові можна було прохати начальство, щоб дозволило везти його поштовими кіньми коштом його самого. Що Шевченко їхав, а не йшов з Оренбурга до Орська, так сю думку мою підпирає і власне оповідання Тараса про подорож Сокири до Орська 480.

На подорож Ваті (в "Близнятах") варто зауважити ще й через те, що тут стріваємо порівняння села й людності великоруської з українською. Село великоруське малює Шевченко непривітним, нечепурним, як і саму людність. Навпа ки — село Островна (по дорозі в Орськ) заселене зайдами-українцями, і тут, як і на Україні в селі, "ті ж верби зелені, такі ж хатки біленькі, закутані в зелень; дівчинка в плахті, заквітчана, жене корову". Побачивши Островну, поет "аж заплакав, так живо нагадала вона йому рідний край прекрасний". Далі поет намалював картину щиросердої привітливості островнянських українців 481. Островна так глибоко врізалася в серце поета, що він співав про неї і в віршах: "Ну що б, здавалося, слова..."

Не доїздячи кілька верстов до Орська, перед очима Тараса показалася пустиня, що льодом пойняла його душу. За хвилину після тяжкого вражіння пустині, я, каже Шевченко 482,

479 Василь Лазаревський род. 26 лютого р. 1817, помер 28 квітня р. 1890 [27 лютого 1817 — 18 квітня 1890].

480 Близнецы, с. 220 і далі (Поэмы и повести).

481 Ibidem . — [С. 222 — 223].

482 Ibidem. — [С. 223] і далі.

почав придивлятися до скорботної панорами і посере-/255/дині її помітив білу плямку, облямовану червоно-бурою смужкою. "То Орськ біліє", — промовив ніби сам до себе поштар-погонич. "Так от вона, знаменита Орська фортеця! — промовив я майже голосно: і мені стало тяжко, сумно, тужливо, наче Господь знає, яке велике нещастя дожидало мене в тій фортеці; а страховита пустиня навкруги здалася мені викопаною могилою, що налагодилася похоронити мене живим. Під’їздячи ближче до Орська, я думав, чи співають у фортеці пісні? І ладен був битися хоч на який заклад, що не співають: бо за такою декорацією можливо тільки мертве мовчання да тяжкі зітхання, а не пісні". Перегодом стало знати, що ота біла плямка — була церква на горі, а червоно-бура смужка — дахи будівель, казарми, комори і інше. Переїхавши дерев’яний міст (через річку Урал), поет опинився в Орській фортеці. Киргизи називають її — Ямамкала , і оця назва занадто вірно відповідає характеру місцевості. "Орська фортеця, — розповів нам Шевченко , — як не треба більш в гармонії з місцевістю навкруги її — та ж сама рівнина і одноманітність: з колориту загального виділяється тільки невеличка церква на горі. Під горою з одного боку брудні саклі татарські, а з другого — двір інженерний, де стоять каземати задля каторжників (варнаків). Проти інженерного двору — довга, понизька, дерев’яна будівля з невеликими вікнами — то батальйонні казарми, біля них дерев’яний екзерцирс-гауз; а далі майдан і церква, за нею — слобідка з маленькими домиками".

Перше, що живого зустрів в Орську Шевченко, був гурт варнаків таврованих: вони лагодили шлях, бо сподівались приїзду корпусного начальника. За ними, ближче до казарми, муштровалися на майдані жовніри 485.

Орськ і тепер місто убоге невеличке, менш 9 000 людності; більшість її становлять москалі, татари, киргизи да мордва; місто таке некультурне, і восени таке в йому болото, що навіть 10 літ назад серед міста загруз і потонув верблюд 486. Місто степове, рослини майже зовсім нема; зима там люта; сніг часом засипає цілі аули 487.

483 Яманкала. — Ред.

484 Несчастный. — С. 690. — (Поэмы и повести...).