Тарас Шевченко в арешті

ТАРАС ШЕВЧЕНКО

в арешті

[5/17 КВІТНЯ — 23 ЧЕРВНЯ (4 ЛИПНЯ) р. 1847]

І

Арештованню Шевченка і тій тяжкій долі, яка потім випала нашому поетові, спричинився студент київського університету Олексій Петров. Батько Петрова був якимсь урядником в Сурожі (в Чернігівщині); мати, повдовівши, жила з пенсії — за службу чоловіка; пенсія та була невелика, річно сотня карбованців; тим-то Олексій перебивався з лекцій приватних. З початком листопада р. 1847 він закватировав у Києві в домі попа з церкви св. Андрія Заводського. Тут кватировали два молодих українці: Сава Бодилевський, урядник з канцелярії генерал-губернатора, і Микола Гулак, що недавно скінчив університет в Дорпаті 423 і шукав собі посади. Трапилося так, що Гулакова світличка приходилася опостінь світлички Петрова, значить, останньому чутно було те, що говорилося у Гулака, де сходилися братчики Кирило-Мефодіївського товариства.

423 Дерпт — нині Тарту в Естонії. — Ред.

Небавом Петров помітив, що до Гулака ходить чимало студентів, професор університету Костомаров і ін. Людина цікава, метка і, очевидно, злидар моральний, Петров почав прислухатися до бесіди у свого сусіди і почув, як сам він признався на опиті, що там балакають про волю, "про республіканський устрій, про потребу знівечити в Росії монархічний устрій". Про республіку найбільш балакали Костомаров, дідич з Полтавщини Савич та студент Навроцький. Петров спостеріг з тих балачок, що розмовники організовали потайне політичне товариство. Небавом на обіді у Завадського Петров спізнався з Гулаком особисто /227/ і почав ходити до його. Вже й тоді в голові у його куйовдилася думка зробити донос на свого сусіда; але задля доносу не досить ще було того, що він з підслухів відав про товарист во; треба було роздобути більш певних подробиць. Ходячи до Гулака, він прикинувся лібералом, ворогом уряду російського. Гулак поводився з ним довірчиво, найпаче коли він почав доводити певність Гулакових думок і потребу єднатися людям ліберальним. За кільки тижнів Петров досяг того, що товариство прийняло його до свого гурту.

9/21 січня 1847 р. Шевченко виїхав з Києва, як ми вже те бачили в попередньому нарисі. Петров запевне не відав, ку ди виїхав Шевченко, гадав, що до Петербурга "шукати собі посади". В Києві були ще братчики Навроцький і Опанас Маркович, з котрими Петров приятелював та вивідував подробиці про діяльність товариства. Нарешті 28 лютого Навроцький поїхав в Полтаву, а Маркович в Пирятин чи в Переяслав (певніш останнє).

"Тоді Петров побачив, що вже годі йому спостерігати, нема над ким стежити", і заходився, щоб випустити з-за пазухи вигодовану гадюку 424.

Одначе він не пішов з доносом ні до жандарів, ні до генерал-губернатора, а вдався до свого "начальства", насамперед до помічника куратора київської шкільної округи, до Михайла Юзефовича 425.

424 З листа приватного.

425 "Хуторна поезія" Куліша. — С. 28.

Звісно, останній не прийняв від Петрова доносу, та й ніяково і не можна було Юзефовичові прийняти донос студента Петрова. Перш за все, хоч який би там не був Юзефович, а все ж не зручно було йому стати відкрито керманичем Петрова в справі доносу на професора Костомарова і інших, з котрими він приятелював; не могло хоч трохи не варовати його й приятелювання Шевченка з ним, з губернатором Фундуклеєм і з Рєпніними, кревняками міністра освіти графа Уварова. Нарешті, з урядового боку теж не виходило Юзефовичові кермовати Петровим відкрито, у самого його був безпосередній начальник-куратор округу генерал Траскін, і сам він був урядником тієї археологічної комісії, в котрій Шевченко служив співробітником. Все оце примусило Юзефовича поводитися обережно та кермовати рукою Петрова потайно. Справити Петрова просто до жандарів, річ очевидна, Юзефович не хотів; бо в такому разі не було б перед начальством жодної власної заслуги Юзефовича; навпаки, начальство бачило б тоді не-/228/ догляд Юзефовича за університетом і брак "патріотичного" впливу його на студентів. В першому разі начальство задало б великої догани і Юзефовичу і Траскіну, а коли Юзефович виведе сю справу через Петрова, дак ніхто не скаже на його лихого слова і Петров стане доказом доброго "благонамеренного" впливу Юзефовича на молодіж університетську.

Певна річ, що отакі думки примусили Юзефовича перш за все порадити Петрову спинитися на день-другий з доносом, доки він обміркує, з кого і як почати. А тим часом він зараз же, скоро довідався від Петрова про існування товариства, до якого належить і Шевченко, кинувся до археологічної комісії і, не говорячи, певна річ, нічого про те, про що довідався від Петрова, зняв ріп лишень про те, що Шевченко трохи не два місяці як виїхав з Києва і не відомо, де він і що робить? Могло бути, що потайно Юзефович оповів сущу правду хіба тільки президенту комісії Писарєву (головному секретарю генерал-губернатора Бібікова). Комісія 1 березіля зараз же зробила постанову, підписану, опріч Писарєва, професорами університету Чеховським, Ставровським, Селіним і Іванішевим, щоб скинути Шевченка з посади в комісії за те, що він "без всякої згоди комісії виїхав з Києва" 426.

Лишень в третій день березіля Петров, прийшовши до куратора Траскіна, подав йому донос, що він "открыл существование в Киеве тайного политического общества"; вкупі з доносом Петров подав і статут товариства 427.

Траскін з Юзефовичем взяли Петрова на опит. Розповідаючи своє зрадницьке з’ясування, Петров додав, що він загаявся з доносом "єдине через те, що хотів зібрати якомога більш певних подробиць".

426 Легко могло трапитися і більш імовірно, що сю постанову комісія хоч і датовала 1 березіля, але зробила її геть пізніш, може, вже тоді, коли Шевченка арештовали. Ні за ту, ні за другу думку певних фактичних доводів нема; але знаючи приятелювання з Шевченком Ссліна і Іванишева, про мене стає чудвою така строгість комісії до Шевченка і саме тоді, коли над ним нависла хмара доносу.

427 З приватних листів, неоголошених.