Тарас Шевченко під час від виходу "Кобзаря" до укінчення Академії художеств

ТАРАС ШЕВЧЕНКО

під час від виходу "Кобзаря" до укінчення Академії художеств

(1840 — 1845)

І

Уся Україна щиро повітала Шевченкового "Кобзаря". Се була та перша "зоря" нашого оновленого слова, що в сяєві її поліг останній кобзар і народився перший великий поет український; поет народно-національний! Україна побачила і повітала поета-мужика, зрощеного на грунті національно-мужицької історії; вона побачила початок того огню, що горить і світить; промінь того сонця, що "йде і за собою день веде". Шевченків "Кобзар" положив вже не зав’язь, як Котляревський "Енеїдою", а міцний початок того, що називається національною літературою.

Коли Україна раділа "Кобзарю" — критика російська зустріла його глузуванням, глумом 218 з української мови і народності. Так само російська критика вітала і раніш, і тоді ж саме, і трохи перегодом наше слово і в творах інших письменників, як-от в творах Котляревського, Квітки, а потім і в "Гайдамаках" Шевченка. Українське слово, що було тоді ще в пелюшках, петербурзькі критики зустріли не тільки неприхильно і вороже, а навіть антипатично. Поезію Шевченка вони охрестили "штучною пустотою", мову українську в його творах назвали "уродованьем русского языка на хахлацкий лад" 219 — або "наречием, которого даже не существует..." — такою, бачте, мовою, чи, говорячи точними словами критиків, "языком 220 небывалым, которого ни одна из всех возможных Россий, ни великая, ни малая, ни черная, ни белая, ни красная, ни старая, ни новая не могут признать за свой".

218 Чалий. Жизнь и произведения Шевченка, с. 35.

219 [Анонімна рецензія]: "Сын отечества". — 1840. — Т. II. — [№ 4. — С. 837].

220 [Сенковський О.] Кобзар Т. Шевченка. — "Библиотека для чтения". — 1840. — Т. 39. — [С. 15].

На думку того ж таки /114/ критика — мова українська "єсть мішанина слів хохлатих, бородатих; голених і неголених; південних і північних; се просто — гебридський, мовляв, діалект...221 "Енеїду" Котляревського "Отечественные записки" не соромилися назвати книжкою "пресловутою", "що до письменства зграбного належить стільки, — мовляв, — скільки нікчемні "кумедії" належать до штуки драматичної". Ворожі, антипатичні відносини до українського письменства висловила не тільки другорядна критика російська, а й голова критики російської взагалі — Вісаріон Бєлінський 222.

221 Ibidem.

222 Ось що писав Бєлінський до П. В. Анненкова в грудні р. 1847 з Петербурга: "Робив я справки про Шевченка і нестеменно запевнився, що поза релігією (вне религии) віра єсть річ нікчемна. Ви пам’ятаєте, що друг (мабуть, Бакунін) казав, що він йме віри, що Шевченко чоловік поважний і прекрасний. Віра робить чуда; вона творить людей з ослів і дубив; значить, вона може і з Шевченка з{юбити мученика за волю; але здоровий розум повинен бачити в Шевченку "осла, дурака и пошлеца"; а до того ще й п’яницю гіркого, охочого до горілки по патріотизму "хахлацкому". Отсей "хахлацкий" радикал написав два пасквилі. Читаючи один з них, цар реготав; імовірно, що на тому б і справі край, і дурень не зазнав би кари ("не пострадал бы") за те тільки, що він дурний. Але коли цар перечитав другий пасквіль, дак перейнявся великим гнівом. І се зрозуміло, коли зауважите, в чому слов’янська гостроумність тоді, як вона звернена на женщину. Я не читав тих пасквилів, і ніхто з моїх знайомих їх не читав (а се між іншим доводить, що вони нітрохи не злі, а тільки дурні), але я певен, що другий пасквіль — повинно бути — занадто гидкий; з причини, про яку я казав вгорі, Шевченка заслали на Кавказ солдатом. Мені не жаль його; коли б і я був суддею — я покарав би не згірше. У мене особисте вороговання до таких лібералів! Се вороги всякого поспіху (поступу. — Ред.). Своїми "дерзкими" дурницями вони дратують уряд, роблять його приздренним і викликають заходи гострі, погибельні задля освіти і письменства. От вам докази. В "Современнику " спинили друковати "Пиччинино", а через що? Один з "хахлацких" лібералів, якийсь Куліш в "Звездоч"-ці, часописі, що Ішимова видає задля дітей, напечатав історію України, де сказано, що Україна повинна або відокремитися ("отторгнуться") від Росії, або погибнути. Цензор Івановський не догледівся до сієї фрази і її надруковано. І не дивної В дурному та бездарному творі дуже легко не додивитися і за те попастися. Минув рік: нічого; аж ось цареві хтось прислав ту книжку, зауваживши на ту фразу. А треба сказати, що стаття та вийшла і окремо; пропустив її Куторга; він, покладаючись на Івановського, пропустив її не читаючи. Зараз же велено було Куторгу закинуть до фортеці в тюрму. На талан вистигли заздалегідь повідомити графа Орлова (шефа жандарів), він якось затушив справу; Івановського простили; але виобразіть собі, який жах перейняв міністерство освіти, найпаче цензурний комітет! Мусін-Пушкін накинувся на переклади оповідань французьких, гадаючи, що з них Куліш набрався "хахлацкого" патріотизму. От що роблять оті "скоты, безмозглые либералишки! Ох, уже мені оті "хахли"! Либеральничають во ім’я галушок і вареників з свинячим салом!" (Див.: П. В. Анненков и его друзья. 1835 — 1885) / Издание Суворина. — Спб. — 1892. — С. 604 — 605). /115/

Тим часом небавом услід за "Кобзарем" виходить в Петербурзі р. 1840 окремою книжкою Шевченкова поема "Катерина".

За нею виходить Гребінчин альманах "Ластівка", харківський "Молодик".

І там, і там були Шевченкові твори.

Нарешті, видав він поему "Гамалія".

З оцього знати, як українці повітали Шевченкові твори. Знати, що "Кобзар" ластівкою весняною полинув на Україну і розбудив там приспаних дітей її. Українці почули, що заговорило до них "нове, огненне слово", і почали більш інтересуватися рідною мовою. Були і до "Кобзаря" твори, писані мовою українською: повісті Квітки; "Полтава" і "Приказки" Гребінчині; твори Котляревського, Гулака-Артемовського, Левка Боровиковського, Костомарова і дещо інше; як каже Чужбинський 223, все оте читали вищі стани на Україні якось мляво.

223 Воспоминания о Шевченке. — С. 4.