Глава 1 - Стежа

Вівторок для Тараса став днем доволі дивним, він займався підготовкою до походу. Шак надав йому деякий хлам що мав підняти його боєздатність та живучість. Наприклад перекуплені шкіряні лати й файну таку торбу. Ще Тарас, маючи клепку в голові, сам підкупив деякі речі на місцевому базарі. Це прості знанні любим хлопчаком речі.

Ніж, мотузка, провіант.

Жива маса народу рухалась й гомоніла немов одна істота, шалена атмосфера для невеликого села. Маневрувати тут  Тарас вмів ще змалку, тут він і навчився просити й красти, ховатись і торгувати. Тарас зміни тут замітив швидко. З приїздом у село мого пана дещо на базарі змінилось, видко на швидку руку створив він тут свій ларьок. Всіх ярих віруючих в православний, чесний, більшою мірою природній торговий процес він карав. Карав у спосіб жорсткий, два здорових бевзя певно з татарських земель, вирішували питання невдоволених швидко. Від лавок й халабуд лишались тільки щепки, а хазяїни цього добра отримував добру долю стусанів. Інші присутні перебуваючи в шоці ниць і не робили.

Ось і зараз двоє темних велетнів  стояли по два боки від торгової точки Шака. В вузькому віконці сидів найнятий барига,  шо був водночас і правицею Шака. Був це невідомий, небачений раніше звір, потворний такий. Зовні не наче пес чи лис, сам сліпий, очі вибиті, пика всипана зубами. Людей таке лякало, ніхто нічого купляти не збирався, тому цим татарським гяурам роботи вистачало. Тарас сам зара бачив сцену сповнену жахливої іноземної лексики.

 – Боже! Не лупіть, господа Бога прошу ну за що? В мене діти, пустіть. - Двоє тримали вуйка лисого, який трусився і відводив очі від сліпого шакала.

– Un sale imbécile! Кхе, смотри дорогой мой, ничего мы тебе не заделаем. Ти от к чертям купи тут что-то. А?!

– Да, давайте, от от, ось вам - Хлопак висипав з кишень кілька копійок.

– Ох, забыл. - торгаш схопив з під прилавка червоне ябко і закинув собі в пащеку, став він після цього, на диво лепетати українською - Ну ось дорогий мій, тримай.

Лис поганий згріб усі копійки, а взамін видав бідному кривобокий казанок з клеймом червоного ока. Той схопив його і з страхом та невдоволенням втік отримавши піддупця. Сам Тарас вирішив не давати причин притягти його  до примусової купівлі босурманського хламидла. Тому швиденько, помало побіг, або хутко пішов. Не встиг він пройти кроків семи, як його вуха пронизав ціпкий, гидкий посвист.

 – Хей!!? Куди це ми йдем хлопче? - Шакал практично повністю виглянув з віконця каси і провиснув міряючи Тарасову спину вузькими очицями…  От це ж повезло, Тарас зрозумів, нікуди не втечеш.

 – Так? - Він невпевнено розвернувся і зронив свій погляд на звіра поганого, у відповідь на нього дивилися дві смуглявих скелі що були татарськими батирами. Вони швидко заставили безініціативного Тараса стати вірним покупцем.

 – Що такого тут продаєте?

– Ти не бійся так, дорогий мій, я відаю хто ти є. Пан звелів мені потурбуватись про тебе, тому я знайшов для тебе чудовий талісман він подарує тобі свободу дій і золоту фортуну. - Щур протягнув криву лапу до Тараса.

– Тримай - В лапі в нього блискотіла монета темно-сірого кольоро. На ній був герб з птахом, щось схоже на сороку.

– Дякую…. І це мені треба носити з собою?

– Ні, поклади собі до рота, звісно дурний мій з собою носити, давай чалапай звідси. -                             Мерзенна посмішка сповзла з обличчя торговця, він в одну мить став похмурий, сухий.

Тарас напружився, закинув копійку в сакви і пішов подалі від цієї репресивної точки… От хитрий жук, нащо воно мені

здалося, Тарас поринув в думи. Після злощасного Векселя, копійчина не здавалась йому якоюсь дурницею чи забаганкою. З тими темними чаклунськими заворотами Тарас втратив всіляку віру в закони логіки і світу, в людях він давно зневірився, а тепер ще й сам світ його підводить в плані чіткості буття. З таким підходом долі він швидко втратить розум і стане борзим, лісним телепнем.

                        *     *       *    *

Погода вміло показує людям стан речей, ще з давніх часів відьмаки й ворожки чули голос вітрів, що казав де лихо тьмяне сидить. Погода це те що показує настрій природи, ось і зараз над рідним для Тараса селом Торунь стали свинцеві хмари, вони давили на людей так, як давить небосхил на плечі атлантів. З під цього пресу вміло, наче слизька риба, вислизнув козачок Шака, жебрак і файний хлопець, Тарас Моква. Що зараз наче молодий коник теліпався балкою до Крулевого лісу, самого великого лісу на всю Україну, що тягнувся від земель Тевтонів, і ген-ген до Червоних гір. Він чимкував своїми двома по старій стежині поміж польового цвіту, вихори якого складалися химерними викрутами схожими на тисячі очей. Складалося враження що він іде по цій стежині не один. Його пронизував пришелепкуватий струм завзятості, жвавості, тому він не замічав що семимильними кроками виходить з лона рідної землі, виходить туди де ніколи не був. Земля пружно бриніла під ногами, ліс помало наближався до Тараса, а саме він наближався до лісу, єдиним супроводом для нього були метелики й купка пташечок що кружляли в небі. Пройшовши ще не малий шматок дороги він десь о годині другій став на перекус. Це був обід справжнього жебрака, два квасних ябка і зварена з краденої бульби й зеленини жижа. Така рідина гарно наповнює, та спіткає на роздуми. Роздуми після трапези сим делікатесом привели Тараса до думки що він повністю забув про компас. І навіть карти він не взяв. Зараз він буде йти чисто навмання, незнаючим шляху він швидко втрать чуйку до місцевості і загубиться. - Мати рідна, йоооо, а назад ніяк, я вже туди не піду й так час витрачаю. Йоо…. Нічого,  зберу речі й піду, по зіркам шлях знайду.

В хабазах лісу на гіллі старого дуба сидів старий птах, його погляд невпинно вишукував все живе що попарпалось на шкірі землі, все то маленьке і слабке що надіялось на захист коріння, старого листя, каміння. Але цей прошарок не врятує їх, короткий подих, тримка мить страху й все закінчиться. Колись я й подумати не міг що буду так холодно й буденно говорити про смерть беззахисних твариночок. За це я себе ненавиджу, я був людиною з розумом хижака, а став хижаком з розумом людини. Яке це все остогидло, сил немає терпіти, коли вже прийде той святий час, коли я обернуся назад. Скільки всього треба зробити, лишень зараз робитиму тільки одне стежитиму за цим йолопом з села.