Пролог

ПРОЛОГ

Тарас Моква був хорошим хлопцем, та не було в нього хати. Подумав та й вирішив-піду наймуся, та до кого? Думав гадав, а тут гоп бачить на зустріч іде Степан Бойцюх знавець всякого діла…

-Здоровенькі були! -Крикнув Тарас.

-Були та загули… -Відповів Степан – Біда у нас!

-Що трапилось!?

-Та от… Сказились всі на селі, дуріють, прокляті…

Що тут скажеш, але біда бідою, та на ній нажитись можна, думав Тарас сам же питає:

-Чому дуріють?

-Приїхав тиждень тому німець один, понавозив всякої всячини. Всівся на площі, та впарює мотлох поганий, мозок всім каламутить. І розповів Степан, як син його душу занапастив за цяцьку дику. Сина звали Іван Заколісний, так його кликали бо колесами займався. Мастак ще той, колесо на возі Іван, водяний млин змайструвати Іван, і тому подібне. На всі справи колісні Івана кликали. У день той злощасний, ішов він до діда Федосія по мед, та сила якась недобра на площу його повела там він і схибнувся. Дурна доля сказав би хтось побачивши яка річ занапастила його бо цією річчю було колесо. Не просте чортове колесо, чорне як вугілля, береш у руки і дурно в голові стає, а на погляд яке безглузде, просто страх тай сміх.

-Піду розбиратись… -Сказав Тарас.

-Диви, не попадися. – попередив Степан.

Був вечір, наш герой простував та на небо поглядав. Червона заграва та вибагливі хмари показували, що ніч буде не проста. На площі завжди цікаво, але тепер ніби корова усіх слизила, тільки якийсь дивак в капелюхові сидів. Блідолиций, низький на зріст, одяг кумедний, та ось на фоні спорожнілої та темної площі він таким не здавався. Єдине що спасало від страху, який ніби скрадався за спиною було спокійне та знайоме вуркотіння голубів.

-Гей, добрий юначе! Хочеш чогось дивовижного та любого серцю?

‘’ Іч який багатий…“- подумав собі Тарас, а сам

-Чом би й ні, показуй свій крам!

- Що-о-о?! Мій осяйний товар хламом обізвав?!

Чужоземний торгаш затремтів від обурення, а тоді зовсім раптово пожбурив щось кругле прямо в мордяку, Тарас на своє горе спритно перехопив предмет. І в цю ж секунду скрикнув од болю, долоня кривавила. Блідий ніби того і чекав вмастив тростиною  по литках. І впав Тарас руками долі. Коли сфокусував погляд побачив видиво страхітливе, долоня лежала на папірці розстеленому якраз під рукою. Кривавий відбиток залишила долонь на пергаменті. Крехтячи і коцюблячись над рукою він підвівся, дії його супроводжував не добрий сміх бусурмана мутного.

-От собака чортова! Цур тобі пек!

-Ти тут не пекай юначе, тепер я тобі пан, а ти як у вас кажуть “Козачок”, Бачиш? – Поганець помахав перед ошелешеним обличчям Тараса папірець чудний весь всипаний дивними  закарлючками. По центру яснів кривавий відбиток долоні.

- Ось бачиш? Це Вексель на ньому ж твій підпис. Зрозумів? – Нове та незрозуміле слово луною пролетіло через голову.

- Вексель?- Но як? Там нема мого імені!

- За то є кров, так в моєму краї заведено, як у вас кажуть “Своє поважай та чужого не цурайся”. Отож юнець ти тепер на службі у мене…

Ось так Моква Тарас став хлопчиком на побігеньках у Шака, так звали цього дільця. Виконував в нього різні дрібні поручення. Працював за їжу, спав у саморобному курені як і колись. Все це гнітило тараса та нічого він поробити не міг. Та ось одного дня перед святом Івана-купала йому була дано завдання за яке Шак обіцяв три золотих. Завдання носило міфічний характер. Його пан почитавши місцевих легенд і байок захотів отримати “Цвіт-Папороті” який дарує знання про все на світі білім. Від такого голова спухне як гадають ледарі, Майстри ж Алхімії не менш міфічні чим сам цвіт дуже цінують цю рослину і готові заплатити шалені гроші за неї. Звісно багато молодців думали накопати того цвіту тай розбагатіти. Та по лізши в місцеві хабази вони знаходили лише власну дурість і кліщів на сраці. Більш тямущі хлопаки говорять що шукати треба в глибині лісу біля болота там де і в’ється папороть. Але добратись до болота за одну ніч з півночі до світанку у шостій годині коли папороть відцвітає… Неможливо. Притому слід примітити дурну славу цього лісу. Ліс цей великий та дикий з неходженими тропами, шаленими звірями, циганами та кайсаками. Сам чорт не ліз би в такі нетрі, що вже говорити про вуйків з нашого села. Після кількох невдалих спроб дістати цю таємничу рослину нашими молодцями. Інтерес до цієї авантюри зник як роса на сонці. Зараз же ця максимально дурна ідея по думці наших селян зринула в голові у мого “Пана”. Но три золотих це небачені у нашому селі гроші, хоча в порівняні з тим що дають славнозвісні алхіміки це пшик. Тому краще знайти тих майстрів зіллєваріння та впарити їм цей бур’ян. А тоді вже загуляєм.

Про все це Тарас думав на світанку збираючи речі. Серед речей цих були похідний топірець, казанок, згорток з в’яленим м’ясом, ковдра, компас подарений дідом Феодосієм, бурдюк з водою, ніж, добротний канат. Все це доповняла ще деяка дещиця менш важливого барахла.

-Що ж Тарасе знайдеш квітку розбагатієш тоді і втреш цьому баризі носа.- Так думав Моква Тарас ідучи до Бойцюха. Нащо йшов? Так спитати поради, про сина довідатись, а то з того часу коли він Тарас попався в лапи цього блідолицього чорта. Вони зі Степаном не розмовляли хіба пересікались на роздоріжжях. І кожен раз Бойцюх виглядав все кволо та понуро. Що дуже сильно тривожило Тараса як і те що пів села було одурманено його “Паном”. Узагалі з приїздом цього німця в селі сущий дурдом твориться. Ця думка зродилась в його голові коли він став на поріг Степанової хати.

Впевнено вмастивши в двері та продублювавши цю дію два рази. Він почав чекати. Відповіді так і не дочекався почувши тільки дивний шурхіт за дверима. Тарас розвернувся та напоровся на Степана який гробовим поглядом пронизував його нутро.

-Чого прийшов?- похмуро сказав він- Що язик проковтнув?

-Так просто… за порадою ось.

-Ох Тарас…. Ну дурень ти давав я тобі вже пораду казав не попадись, а ти що…. Бовдур ти Тарасе.