Мальва і таємниця сміливих кроків

Жила собі дівчинка на ім’я Мальва. Вона була дуже милою і... несміливою. Мальва ніяк не наважувалася на відважні кроки, а батьки, нібито цього не помічаючи, говорили:

— Іди привітайся.

— Спробуй сама.

— Не бійся, це ж легко!

— Чому ти знову плачеш?

Вони говорили швидко й упевнено, вірячи, що якщо її підштовхнути, вона стане сміливою. А Мальва натомість ховала погляд.

Вона хотіла бути сміливою, дуже хотіла, але страх стискав груди, і сльози самі котилися по щоках.

— Я не можу… — шепотіла вона ляльці. — Я не знаю, як…

І тікала до своєї кімнати. Тато з мамою хотіли допомогти доньці, та не знали як. Добре, що якось до дому приїхала старша донька — вона знала, як розмовляти з Мальвою.

Ганна, старша сестра Мальви, приготувала липовий чай і спокійною ходою зайшла до кімнати сестри. Якраз тоді дівчинка сиділа на підлозі, обіймаючи ляльку. Сестра сіла поруч і, поставивши чай, запитала:

— Можна я тут посиджу?

Мальва кивнула.

Минуло трохи часу, перш ніж Ганна сказала, звертаючись до ляльки:

— Ти знаєш, чому наша Мальва засмутилася?.. Що-що, не знаєш? Може, мені запитати в неї, як думаєш?

Мальва трохи помовчала, а потім прошепотіла:

— Я боюся…

— Я знаю, — відповіла сестра так просто, ніби це було щось дуже звичне.

— Звідки? — здивувалася Мальва. — Лялька ж нічого тобі не сказала…

— Я знаю, бо колись теж боялася. Я навіть думала, що зі мною щось не так.

Мальва підняла очі.

— Правда?

— Правда.

— А… а як ти перестала?

Сестра усміхнулася й обережно взяла Мальву за руку.

— Я дізналася таємницю сміливих кроків.

— Це щось чарівне? — пошепки спитала Мальва.

— Не зовсім, — усміхнулася сестра. — Таємниця сміливих кроків у тому, що потрібно починати з маленьких кроків. Пам’ятаєш те моє фото, яке тобі так подобається?

— Те, де ти на морі? — ледь помітна усмішка з’явилася на обличчі дівчинки.

— Так.

— Ти так любиш море, сестро!..

— Так було не завжди. Десь у твоєму віці тато вирішив навчити мене плавати й заніс у море. Я дуже злякалася й роками боялася води, поки одного разу не почула від учителя в школі, що сміливість не любить поспіху. Тоді я наважилася.

— І зайшла у море? — Мальва більше не плакала.

— Так, але поступово. У перший день я просто намочила пальці, у другий — зайшла у воду по коліна, на третій день води вже було по пояс, а на четвертий…

— Ти навчилася плавати? — дівчинка сьорбнула чаю, не відводячи погляду від сестри.

— Ні, Мальвичко! — засміялася Ганна, цілуючи ручку сестри. — Сміливість приходить тоді, коли ти робиш повільні кроки. На четвертий день я покликала тата, щоб він навчив мене плавати, і десь за тиждень я вже вміла.

— А… а якщо сміливість так і не прийде? — в очах дівчинки знову з’явився страх. Мальва відклала чай, ховаючи погляд.

— Все добре, Мальвичко! Якщо сміливість так і не прийде, варто сказати татові чи мамі: «Мені страшно», або ж: «Побудь зі мною».

— А якщо тато з мамою захочуть, щоб я віталася з тими, кого… не пам’ятаю?

— Ти можеш і це їм сказати, тільки тихо, і тоді вони тебе знову познайомлять.

— Ти така розумна! — Мальва міцно обійняла сестру. — Я готова зробити перший крок.

Вона встала з підлоги і побігла до батьків. Уже за хвилину Ганна почула:

— Мамо, тату, я не пам’ятаю людей, що приходили до нас сьогодні, і тому не привіталася з ними. Мені було соромно й боязно.

Ганна усміхнулася, думаючи про себе:

Ти в мене великий молодець, сестричко, бо відразу зробила не один крок, а цілих три.