Мстислава ділиться таємницею прощеного дня

Наступного ранку Мстислава прокинулася в чудовому настрої, бо вчора вперше у житті пробачила себе. Вона вирішила, що віднині кожен день для неї — день прощення себе й інших.

Весело посміхаючись, дівчинка застелила ліжечко, одяглася, вмила обличчя й спустилася снідати. Вона вже знала, що на столі, як завжди, будуть вівсяні пластівці, апельсиновий сік і тости.

— Доброго ранку! — привіталася вона, заходячи до кухні. Тато сидів за столом, а мама кудись вийшла.

— Доброго ранку! — відповів тато й підвівся, щоб поцілувати доньку. Та раптом сталося дещо, що змусило Мстиславу завмерти: його краватка вмить занурилася у склянку з апельсиновим соком.

— Ой лишенько... — знітився тато, дістаючи краватку.

— Татку, не переймайся! — Мстислава швидко взяла чистий рушник і подала йому. — Такі речі інколи трапляються. Я сьогодні теж замочила рукави светра, коли вмивалася. І знаєш, що зробила?

— Що? — запитав тато, не зводячи з доньки здивованого погляду.

— Сказала собі, що таємниця прощеного дня — у прощенні й посмішці! Я пробачила себе, переодяглася й пообіцяла, що наступного разу зроблю все правильно: спочатку вмию обличчя, а потім одягну шкільний светрик. Тож і ти не сердься на себе, татку, просто заміни краватку. Вона ж така довга — може, наступного разу знову захоче скуштувати соку!

Тато розсміявся й, обійнявши Мстиславу, поцілував її в обидві щоки.

— Моя доня — справжня мудруня, — промовив він, а Мстислава засміялася — щиро, легко й по-справжньому радісно.