Млада ділиться таємницею чистого голосу

Минуло кілька тижнів. Млада знову була весела — але вже не так, як раніше, бо навіть невелика брехня залишає на серці слід.

Одного ранку дівчинка побачила, як у дворі хлопчик Олежко свариться з дівчинкою Оленкою. Він кричав, що не брав її олівців, а вона плакала, бо знала — взяв. Млада підійшла ближче.

— Олежко, — сказала вона лагідно, — знаєш, коли я колись збрехала, мені стало так важко на серці, ніби камінь лежав усередині.

Хлопчик знизав плечима:

— Це не камінь, це просто страшно зізнатися.

— А потім стає не страшно, — усміхнулася Млада. — Є одна таємниця — таємниця чистого голосу. Якщо сказати правду, навіть маленьку, він знову стає чистим. І тоді тебе хочеться слухати, з тобою хочеться дружити.

Олежко уважно слухав, Оленка вже не плакала, тільки дивилася на нього. І тоді хлопчик прошепотів:

— Добре... я взяв твої олівці, бо вони гарні. Пробач.

Оленка витерла носика й сказала:

— Нічого, я теж колись брала мамину помаду без дозволу.

Млада усміхнулася, бо відчула як на на душі стало легше й спокійніше — чистий голос дійсно дарує радість.

Відтоді вона часто розповідала цю таємницю іншим дітям. І кожного разу, коли хтось знаходив у собі сміливість сказати правду, Млада відчувала легкість і їй здавалося, що у дворі з’являвся дивний вітерець — лагідний, як дотик бабусі Оксани. Можливо, то й був сам голос правди, який шукав нові серця, щоб звучати в них чисто.