*Місце: Ліс біля млина, перед світанком.*
Марта прокидається в хаті, але не в ліжку — вона стоїть у пуантах посеред лісу, туман обіймає її, як ковдра. Трембіта грає, мелодія швидша, ритм б’є в її груди.
Вона не пам’ятає, як опинилася тут, ноги болять, але рухаються самі — пірует, арабеск, стрибок. Невидимі руки повертаються — одна гладить її шию, друга стискає талію, третя ковзає по ногах, гаряча й волога.
Марта стогне, її тіло згинається в танці, збудження змішується з жахом, вона шепоче: "Стій..." — але голос слабкий, ноги не слухають.
Туман темніє, трембіта реве, Марта відчуває, як її спогади тьмяніють — сцена в Києві, оплески, її перше соло — усе зникає, ніби стерте. Руки стають агресивнішими, стискають її сильніше, вона кричить, але звук тоне в тумані.
Її тінь на землі танцює сама, без неї, довга й тонка, ніби не її. Марта падає, хапаючись за голову, її очі скляніють, ноги продовжують рухатися, вибиваючи ритм у моху.
Трембіта стихає, туман відступає, але її груди болять, ніби хтось висмоктав повітря. Вона шепоче: "Де я?" — але не пам’ятає, хто вона була до танцю.
Відредаговано: 22.08.2025