Ворожка

Маленькі люди з великими рюкзаками, люблять знати те, що не варто. Цікавляться всім, до чого дотягнуться, особливо коли разом зберуться. Зігнути навскоси і ще раз, відірвати зайве, залишивши квадрат, зігнути куточки до центру, перевернути зробити ще раз. І вуаля, ми маємо інструмент для передбачення майбутнього. Але знаєте що, була у цьому дворі дитина, ворожіння якої завжди збувались, дівчина завжди сиділа в маленькій хатинці, тій, що під великою горкою на дитячому майданчику. На ній була одна й та сама сукня і в її руках був потертий часом папірець, складений у таку знайому з дитинства ворожку. Вона казала правду. Вчора вона сказала дитині з четвертого, що в неї буде дуже холодний, але солодкий день, а вже сьогодні мамі тієї дитини подарували машину, що робить морозиво. От і сиділи діти на лавочці біля майданчику, облизуючі морозні кульки, наповнені торічним малиновим варенням.

- А мені цікаво, що чекає на мене завтра! - сказала Марічка, - може це будуть гори шоколаду? - вона замріяно дивилась у небо, вже передбачаючи сотні плиток смаколиків.

- Та ні, не може такого бути, - сміялись інші.

- А я от піду і спитаю, - та вона рушила до будиночку, ніхто нікого не зупиняв, але всі знали, що спитати можна лиш раз. Це місце було заповнене піском, дівчина відчувала його у своїх кросівках, у волоссі, і вона могла поклястись що трохи піску було навіть в її роті. Дверей в хатинку не було, тільки низенький прохід, в котрий Марічка ледь влізала. Було лиш одне вікно, світ з якого потрапляв на старий листок, а також дві лавки одна навпроти одної.

- Марічко, - промовила дівчина, дивлячись ніби крізь неї, - я думала, ти будеш пізніше, сідай. - дівчина підкорилась, з цікавістю розглядаючи дівчину. Сьогодні щось було не таке, як завжди. Марічка не могла назвати Ворожку своєю подругою, але інколи вона заходила з нею потеревенити про щось, але зараз вона не могла зрозуміти, що її так насторожує у вигляді дитини.

- Привіт, так, мені стало дуже цікаво зараз, - дівчина посміхнулась і з цікавістю заглядала у руки Ворожки.

- Добре, добре, розпочнемо, - в сонячному світлі відблиснули білі сторони паперової ворожки, - Перша скаже ким ти був, оо, цікаво, каже “Любов”, значить батьки дуже хотіли щоб ти з’явилась в їх житті. Перша скаже ким ти був, друга, що ти тут забув, - Марічка бачила, що з тим, як змінюються сторінки, змінюється і написане на них, від того її і брала жахлива цікавість, - Ти тут, тому що заздриш, тому хлопчику певне, що отримав безліч морозива, але я не створюю майбутнє, а лише розказую про нього, ти ж це розумієш? - Дівчина закивала, заворожена чарівним написом “Заздрість”, - перша скаже ким ти був, друга, що ти тут забув, третя скаже ким ти є, Ти сонце, ти проміння на світанку, хмик, я згодна з цим, ти дуже яскрава і світла, Марічко, - дівчата посміхнулись одна одній, та ворожка продовжила, - Перша скаже ким ти був, друга, що ти тут забув, третя скаже, ким ти є, а четверта - що буде, - Паперова ворожка випала з рук дівчини, - ні, ні, цього не може бути, не має бути, - ворожка впала на коліна і єдиний промінчик світла освітив її обличчя, яке чомусь стало невимовно блідним, - ні, ні, тільки не ти, - Вона почала багато разів перегортати паперову ворожку, але на кожній сторінці було одне й те саме, і нарешті Марічка змогла побачити, що це була величезна чорнильна клякса. Вона так там і заклякла, поки інша дівчина намагалась винайти хоч одну іншу відповідь, - я не знаю, я не знаю що це, - вона зі слізьми на очах дивилась на Марічку, в якої очі були явно значно більші за п’ять копійок, не цього виходу вона очікувала, вона хотіла лиш якихось смаколиків, чи домашню тваринку, чи що. Але зараз, дивлячись на панікуючу Ворожку, вона розуміла, що чорна клякса не означає нічого доброго, як і нічого з того, що вона хотіла. Вона також сіла на землю, взяла її за плече, та витерла іншою рукою сльози дівчини, стараючись посміхатись. Ворожка все ще тримала в руках паперовий зігнутий листок, повністю залитий чорнилами.

- Не хвилюйся, - сказала Марічка, - це моя доля, а не твоя, ти можеш не плакати, а я якось впораюсь, я… я… піду спитаю в мами що робити, підеш зі мною? Мама точно знає. - але Ворожка лише похитала головою

- Я не можу йти туди, - вона кивнула у бік виходу.

- Добре, тоді я повернусь, і в мене вже буде відповідь, обіцяю, - дівчини обійнялись і ще довго так сиділи, а Ворожка не випускала з рук свій листок паперу.